З давніх-давен люди вважали ці місця небезпечними й малопридатними для життя. Усвідомлення ж того, які багатства їх оточують, і необхідності їх охороняти, прийшло набагато пізніше.

  З 1968 року ці землі узяв під опіку Поліський природний заповідник. 20 тисяч гектарів його території простягається в низині, п’ята частина якої затягнута болотним багном і трясовиною. Це характерно для всього Полісся в цілому.

  Рідко хто наважувався селитися в цій недоступній місцевості. Але все ж хутір на чотири двори зміг облаштуватися тут. Називається він Селезівка. Потім це поселення стало розширюватися. З’являлися нові хутори – в основному, в лісах.

  “Молодим сім’ям, які хотіли вибратися з села, надавали кредити на пільгових умовах. Це давало можливість заводити господарство”, – розповів Сергій Жила, директор Поліського природного заповідника.

  Хуторяни тримали велику рогату худобу. Люди тут жили, розраховуючи тільки на себе. В епоху радянської колективізації чинили супротив будь-якому об’єднанню. Але все ж у 1937 році їх примусово звезли до Селезівки.

  Однак і це не змінило тутешнього життєвого укладу. Ті, хто наважився, залишилися тут назавжди, зберегли особливості тутешнього життєвого укладу, звичаї і промисли. Так, місцеві жителі досі добувають мед диких бджіл.

  Житель Селезівка Віктор Василенко – потомствений бортник. Він знайомий з усіма тонкощами цього промислу. Тут важливо все, починаючи від правильної установки вулика.

  “До вулика бортник піднімається, використовуючи замість сходів довгий сучкуватий стовбур сосни, а так звана острога завбачливо захована поблизу, – розповів Віктор Василенко. – Щоб добути мед, бортникові доводиться проявляти неабияку вправність. За видобутком він вирушає, прихопивши з собою ніж, щоб нарізати вощину, димар і надійний канат метрів у 30, який для міцності й довговічності обтягують полотняної тканиною”.

  Основний збір меду, за словами потомственого бортника, розпочинається тільки в жовтні й може тривати до наступного місяця. В урожайний рік кожен лісовий вулик дає до двадцяти кілограмів меду.

  Хоча за кількістю місцеві жителі не женуться, сподіваючись головним чином на якість і корисність продукту. Але не заради солодкого трофея бортник приборкує і приручає диких бджіл.

  Успадкувавши прихильність до цього нелегкої ремеслу, він вважає себе не має права зраджувати справу своїх предків. Тому з повагою ставиться до правил, які були встановлені дідами. Одне з них закликає обов’язково пригостити здобутим медом будь-якого мандрівника, який зустрівся в лісі.

  Про те, які ще секрети таїть у собі Полісся, дивіться в новому випуску проекту UATV “Незвідана Україна”.

Джерело: uatv.ua

Новини Житомира