З історії відомо,що Коростки до 1753 року входили до складу так званої Острозької ординації, в яку у XVI-XVIII століттях входили сотні сіл та містечок відомих волинських магнатів князів Острозьких, Заславських та Сангушків, - розповідає m-a-d-m-a-x.livejournal.com.

  По смерті останнього острозького ордината Януша Сангушка, всі ці землі за Кольбушівською угодою були розділені та продані у різні руки. Так, Коростки з сусідніми селами Стара та Нова Чартория дісталися князю Юзефу Любомирському, підстолію Великого Князівства Литовського. Від нього,через ще декількох власників, Коростки отримали Прушинськи гербу Равіч. 

  А вже в наступні роки, як посаг Антоніни Прушинської, яка близько 1810 року вийшла заміж за Міхала Орловського, головного судді Подільської губернії, маєток перейшов до родини чоловіка.

  Найбільшого розквіту маєток досяг при наступному власникові, сину Міхала, теж Міхала Орловського (1819-1883), його повне ім'я Міхал Людвік Титус. Саме він був страсним бібліоманом та колекціонером польського живопису. Можна ствердити, що саме для своїх колекцій Міхал Орловський — молодший, навпроти старої садиби у старопольському стилі, побудованої, як пише Р. Афтаназі, ще у 1770-1780 р.р. ротмістром кавалерії Юзефом Прушинським, приблизно в середині 19 століття будує новий, більш просторніший палац. 

  А стара садиба перетворюється у флігель зі службовими та господарчими приміщеннями. Довкола маєтку був розбитий парк, який зараз перетворився у справжній ліс. До садиби вела чудова, у витонченому стилі в'їздна брама, яка, на жаль, не збереглася.

  Помер Міхал Орловський у 1883 році в Ніцці (Франція). По його заповіту Коростки відійшли до його далекого родича Яна Орловського, який постійно мешкав у Відні. Через це виник довгий конфліктний процес за право успадкування маєтком між іншими спадкоємцями.

  Близько 1890 року маєток, який на той час складався з 690 десятин землі, отримала Валентина Могильницька — донька Адольфа Прушинського, але досить скоро вона змушена була продати його графу Ферзену. Той, у свою чергу, через картярськи борги, віддає Коростки секретарю міністра Евфімію Стефанову, який і став останнім власником маєтку до 1917 року.

  У міжвоєнний період в палаці розміщувався дитячий будинок, пізніше лікарня. Зовнішньо маєток зберігся майже без змін - зникла лише в’їзна брама. Але ані севрської порцеляни, ані картин Юліуша Коссака і Антонія Казакевича всередині давно вже нема. Частково збереглись лише фрагменти паркету і старі дерев'яні сходи. Колишні Шоколадну і Блакитну зали перебудували на декілька невеликих кімнат - з 70-х років минулого століття тут міститься Любарський психоневрологічний інтернат. 

  Звісно, це зовсім не туристичне місце да і адміністрація не дуже полюбляє мандривників. Нам дуже пощастило що були вихідні дні і головних начальників не було, а охорона на в’їзді нам дозволила з маленьким фотоаппаратом (про великий одразу сказали що не можна) пройти на терріторію та познімати. Будемо сподіватися, що лікарню звідси кудись переведуть й ми ще полюбуємося палацом бібліомана (в нього було кілька тисяч томів) Міхала Орловського. Зараз же тут як у "Шреку" - не розсідайтесь зручніше, тут вам не зовсім раді...

Новини Житомира