Сьогодні, запрошуємо вас переглянути архітектурні пам’ятки в нашій області, які точно вас вразять.

1. Семінарський костел Св. Йоана з Дуклі

  Семінарський костел Святого Іоанна з Дуклі в Житомирі – пам'ятка архітектури національного значення. Розташований впритул до центральної площі міста на вулиці Київській, 4. Будівля в стилі неокласицизму побудована в 1838–1842 рр. як костел Луцько-Житомирської духовної семінарії замість згорілого храму монастиря францисканців, заснованого в 1763 р. До 1917 р. в монастирському корпусі розміщувалася духовна семінарія, а за радянської влади – військкомат. У 1992 р. костел Св. Іоанна було повернуто францисканцям, освячений у 1997 р., наразі Монастир діючий. Одна з головних архітектурних пам'яток Житомира.

  Історично склалося так, що місто Житомир тривалий час перебував у складі як православних, так і католицьких держав, держав з різними релігійними віросповіданнями. Саме тому місто багате пам'ятками сакральної архітектури. Поряд з православними храмами, тут чимало діючих католицьких костелів. Однією з таких католицьких святинь є величний костел Іоанна з Дуклі – одна з головних архітектурних пам'яток Житомира.

  Спочатку, згідно грамоті, виданій польським королем Зигмунтом III Вазою ченцям-бернардинцям, в Житомирі в 1761 році відкрили Бернардинський монастир і побудували при ньому дерев'яний костьол, присвячений блаженному Іоанну з Дуклі. Іоанн з Дуклі (John Dukla) – святий в Римсько-католицькій церкві, один з святих покровителів Польщі і Литви.

  Народився він у 1414 році в польському місті Дукля, а помер в 1484 році у Львові. Був ченцем жебракуючого Ордена менших братів конвентуальних (Friars Minor Conventual), жив у бідності і послуху, читав проповіді, з роками осліпнув. Йому приписують декілька чудес. 10 червня 1997 року, Іоанн із Дуклі був канонізований папою Іоанном Павлом II.

  Під час національно-визвольного повстання «Коліївщина» в цьому монастирі ховався один з керівників повстання легендарний козак Іван Ґонта, оспіваний Тарасом Шевченком в поемі «Гайдамаки».

  У 1820 році сталася велика пожежа, внаслідок якої були знищені і будови братів. Меси стали відправлятися в кляшторних приміщеннях. Замість дерев'яного храму почали споруджувати кам'яний. Будували його так невдало, що ще під час будівництва в стінах утворилися тріщини, і довелося зовні підпирати стіни могутніми контрфорсами. Мурований же конвент відбудовували швидко. А під каплицю було відведено рефлекторіум (їдальню). Закінчили будівництво храму у 1842 році.

  Всередині знаходився головний великий вівтар та два бічних, присвячених Матері Божій Ченстоховскій та св. Антонію з Падуї. Крім того, були передбачені два інших вівтарі на честь св. Франциска Ассізького та бл. Іоана із Дуклі. Спочатку інтер'єр костьолу був багато декорований. В його оформленні брав участь художник Ф. Завадський. Але радість ченців-бернардинців з приводу закінчення будівництва була передчасною. Діяльність монастиря незабаром заборонили, а будівлі передали переведеній з Луцька в 1844 році Римо-католицької духовної семінарії. Семінарію розмістили в примикаючих до костелу Т-подібних в плані келіях колишнього Бернардинського монастиря, а костел при семінарії став називатися Семінарійським.

  Костел і семінарія тоді виходили безпосередньо на нинішню Соборну площу, тому і вона в середині XIX століття називалася Семінарійською. Семінарійським провулком тоді називався і нинішній проїзд Скорульського, оскільки він знаходився на землях, відведених колишньому Бернардинському монастирю ще у 1763 році і що перейшли духовній семінарії. Перед Другою світовою війною приміщення костьолу переобладнали під кінотеатр. Башту з боку площі знесли, а вхід зробили з боку Київської вулиці.

  Після війни тут була обласна філармонія, обласний будинок народної творчості і відділ природи краєзнавчого музею. Келії монастиря за радянських часів і до 2006 року використовували під обласний військкомат. В наші дні костьол відреставрували, прибудувавши нову башту з боку вулиці Театральної, і повернули віруючим. Освячення храму відбулося 25 жовтня 1997 року. В тому ж році костьол одержав сучасну назву – Семінарійський костьол святого Іоанна із Дуклі. Костьол є пам'ятником історії і архітектури державного значення.

  6 жовтня 2013 року в рамках святкування 250-річчя Семінарійського костелу Святого Йоана з Дуклі в місті Житомирі відбулося урочисте відкриття пам’ятної дошки на стіні святині Зигмунту Щенсному Фелінському– архієпископу і митрополиту Варшавському, засновнику згромадження Сестер Францисканок Родини Марії, який навчався у 1851-1852 роках у Житомирській римсько-католицькій духовній семінарії.

  Адреса: м. Житомир, вул. Київська, 4

2. Кафедральний костел Св. Софії та дзвіниця

  Після перенесення столиці Києвської дієцезії у Житомир на місці колишнього храму у 1724-1737 роках коштом єпископа Київського і Чернігівського Яна Самуеля Ожги було споруджено катедру та освячено 1737 року під титулом Zaśnięcia Пресвятої Діви Марії. Проте внаслідок допущених конструктивних помилок невдовзі її розібрали до фундаменту.У 1737-1746 роках коштом знову ж таки єпископа Яна Ожги було споруджено новий мурований кафедральний храм. 1751 року його консекрував єпископ Каетан Ігнатій Солтик. У 1768р. катедру спалили разом з містом царські війська за участь у Барській конфедерації, проте 1769 року храм відбудував єпископ-помічника Антоній Горчинський. Протягом 1789-1796 років відбувся капітальний ремонт святині, добудовано дві каплиці.

  У 1800-1801 роках за кошти єпископа Кацпера Цецішовського через поганий технічний стан будівлі храму стіни розібрали до вікон і зробили новий дах, але вже без купола; збудовано було також новий хор і встановлено новий орган, перебудовано фасад. У 1805 році катедру консекровано під титулом святої Софії, мучениці. У 1937-1941 роках святиня була закрита і перетворена на архів. 1975 року здійснено ремонт собору. З 1977 року у костелі працював майбутній єпископ (Києво-)Житомирський о. Ян Пурвінський.

  Кафедральний собор знаходиться в центрі міста, поруч краєзнавчий музей. Його обслуговують дієцезіальні священики, котрі відправляють Святі Меси українською та польською мовами. Працюють черниці з ордену св. Бенедикта (бенедиктинки), із згромадження Сестер Божественного Відкупителя, із згромадження Сестер від Ангелів. Храмове свято - 15 травня.

  Адреса: м. Житомир, майдан Замковий, 2

3. Преображенський Тригірський чоловічий монастир

  Рік заснування Тригірського монастиря точно не відомий, можна тільки сказати, що заснований він був в кінці XVI- початку XVII століть. В "Відомості про Тригорському Преображенському чоловічому монастирі" 1854р. сказано: "Засновниками цього монастиря в 1613 р. були поміщики Трояновського маєтку Микола і Феодор Олександрович Вороничі, православного сповідування". З цього часу починається достовірна історія Тригірської обителі. Однак є історичні дані, що свідчать про більш давнє походження Тригірського монастиря і про заснування його князем Володимиром Ольгердовичем. Існує також переказ, з якого випливає, що перші поселення ченців-пустельників виникли на цьому місці близько 1575 року, коли сюди перейшов на проживання з м. Любара ігумен Кирило, який пізніше став першим настоятелем Тригірської обителі.

  В історичних пам'ятках згадується про кілька нападів і грабіжницьких наїздів козаків на Тригірський монастир. В один з таких наїздів, 13 жовтня 1651р., козаки нещадно розграбували монастир, захопили багато "Маєтку обивательських" і перебили масу невинних людей. Незадовго до цього козаки зазнали поразки в битві з поляками під Берестечком. Народна злість, роздратована невдачею, знаходила вихід в нерозбірливій розправі і грабежах всього, що потрапляло під руку. Тригірський монастир втрачає свої сили в нерівній боротьбі і переходить в унію.

  Унія помітно послабила релігійно-моральні сили Тригірського монастиря, підірвала його колишній авторитет і вплив на просту народну масу. З появою унії зникли чернеча суворість, смиренність і безкорисливість – якості, які в минулому часі з такою гордістю відзначав митрополит Петро Могила. Загальний занепад Тригірського монастиря в уніатсткій період позначився навіть у вкрай малій кількості його ченців, число яких до середини XVIII ст. не перевищувало 10.

  Незважаючи на всі ці сумні обставини, обитель і в уніатський період мало помалу упорядковували. У 1782 р. на місці жалюгідних руїн дерев'яних келій виріс міцно оброблений двоповерховий кам'яний братський корпус. У 1792 р. була споруджена на давньому цвинтарі дерев'яна однокупольна мала церква в ім'я ікони Божої Матері, Всіх Скорботних Радість, пізніше перейменована на честь свв. Жінок-Мироносиць. Трохи пізніше, на горі, протилежної монастирським будівлям, була побудована інша цвинтарна церква в ім'я св. великомучениці Варвари.

  Своїм значенням як духовної лікарні Тригірська обитель багато в чому зобов'язана своєму настоятелю Леонтію Скібовскому, під керівництвом якого в 1839 році монастир повертається в лоно Православної Церкви. Однак серед братії ще було чимало прихильників унії. До 1841 року монастир звільнився від уніатів. З переведенням їх в віддалену Курську обитель, Тригірський монастир став чисто православною обителлю.

  Перевиховати чернече суспільство в дусі православ'я і очистивши його від уніатів, Скібовскій зайнявся зовнішнім благоустроєм обителі. Плодом його праць стала нова кам'яна тепла церква в ім'я Богоявлення Господнього. Вона була побудована в 1848-1852 рр. на кошти монастиря і освячена архієпископом Варшавським Арсенієм 27 липня 1852 р..

  У 1854 р. на місці старої Преображенської церкви архімандрит Леонтій почав будівництво нової, кам'яної і просторої. Однак йому не довелося побачити розпочатої ним церкви. Він помер в Тригір'ї в 1868р., за 5 років до закінчення її будівництва в 1873 році. В даний час вона служить головною соборною церквою монастиря.

  Після революції 1917 року Тригірський монастир піддався гонінням і в 1939 році був закритий, при цьому храми Богоявленський і свв. Жінок-Мироносиць були зруйновані. У 1941 році монастир був відкритий окупаційною владою в якості парафіяльного храму і діяв як прихід до 1990 року. У монастирському корпусі в цей період розміщувалася середня школа. У 1990 році започатковано відновлення чернечого життя в Тригірському монастирі.

  В даний час священноархімандритом Тригірського Свято-Преображенського монастиря є архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський. Число чернецтва братії 9 осіб, з послушниками – до 20 осіб. У монастирі ведуться ремонтно-реставраційні роботи.

  Головною святинею монастиря є чудотворна ікона Божої Матері Тригірської, що відноситься по стилю письма до XVIII століття. За переказами, вона з'явилася на джерелі поблизу монастиря.

  Адреса: Житомирська область, Житомирський район, с. Тригір'я

  Координати: 50°11′54″ пн. ш. 28°22′22″ сх. д.

4. Маєток Терещенків (с. Дениші)

  Рід Терещенко – козацько-міщанський рід, що був наділений дворянським статусом. Сім’я активно розвивала промисловість і прагнула до суспільної користі. Одна з найяскравіших особистостей відомого роду – це старший син засновника династії – Микола Терещенко. Він був меценатом, підприємцем, займався благодійністю. Його художні колекції стали осовою для українських музеїв і галерей. Микола Терещенко став одним із засновників кількох українських музеїв, а його дочка Варвара з чоловіком заснували в столиці музей західноєвропейського мистецтва. Один з невеликих, але значущих музеїв Терещенків знаходиться в Сумській області, місті Глухові та носить назву "Глухівський краєзнавчий музей". В його стінах зберігаються предмети історичного та культурного розвитку району. Частину колекції музею передали саме Терещенки. Сьогодні міський краєзнавчий музей – вважається культурним центром міста. У Житомирському районі в селі Дениші розташований маєток родини Терещенків. Будівля була побудована за проектом архітектора Павла Голандського, приблизно в кінці дев’ятнадцятого спочатку двадцятого століття. В архітектурі замку помітно читалися середньовічні мотиви. На ті часи, будинок споруджували за допомогою нових технологій: використовувався бетон і червона цегла, а фігурні елементи в оформленні створювалися за допомогою штукатурки.

  Замок зберігає кілька суперечливих легенд. Одні говорили, що на підлозі в замку був справжнісінький акваріум, в якому плавали риби. Інші стверджували, що підлога була усипана золотими монетами, які з часом знаходили в лісах неподалік від замку. Також, існує легенда, що близько маєтку була білосніжна гірка з цукру, по ній каталися на санках, немов по снігу. Після смерті Федора Терещенка, за сімейним маєтком стежила його дружина Наталя. За часів революції замок був розграбований і згодом знищений. За легендою, коли будували замок для благополуччя і матеріального достатку в кути маєтку клали монети. Багато хто намагався відшукати скарби родини Терещенків, але безрезультатно. Деякі вважали, що коштовності Терещенко були добре сховані в підвальному приміщенні і стінах замку, тому маєток і розбирали в надії знайти скарби.

  Сьогодні від шикарного маєтку залишилися тільки загальні риси. Збереглася вежа, частина західної стіни і невеликі сходи. Внутрішні стіни знищені повністю. Лише за залишками фундаменту маєтку, приблизно можна зрозуміти, яким було планування, і скільки кімнат було в замку. Будинок був двоповерховий, з зовнішньої сторони прикрашений ліпленням, орнаментом і колонами. Уздовж стін були вікна овальної форми в невеликих рамах. По обидва боки від головного входу, збереглися барельєфи. Другий поверх центрального входу прикрашає ліплення, а над одним з вікон помітно обрис голови дикої тварини. На територіях, прилеглих до замку, були виявлені руїни деяких споруд і фонтану.

  Адреса: Житомирська область, Житомирський район, с. Дениші, вул. Чуднівска, 3

  Координати: 50°12’19.03”, 28°24’44.29”

За матеріалами tic.zt.ua/

Новини Житомира