ОСТАНІ НОВИНИ

 

 

 

 

Богдан Купчинський: «Наша дитяча наївність, щирість, наполегливість перемогла байдужість дорослих людей»

Житомирська міська дитяча громадська організація «Все робимо самі» була створена 14 років тому простими житомирськими школярами із ЗОШ №7 ім. В. В. Бражевського.

Нині це єдина на Житомирщині дитяча громадська організація. Як вдалося шкільну ініціативу перетворити на потужну організацію, як не опустити рук, коли навколо чуєш насмішки та скептицизм про свої добрі, благодійні наміри? Про це, як ніхто інший, знає Богдан Купчинський, голова правління «Все робимо самі», який стояв у витоків організації.

— Відомо, що на момент заснування «Все робимо самі», Вам було всього 16 років. Що надихнуло Вас на такий вид діяльності та коли саме Ви зрозуміли, чітко усвідомили, що хочете займатись благодійністю?

— У 15 років, коли я ще навчався у школі, до мене підійшла Кисельова Валентина Леонідівна, соціальний працівник, педагог і запропонувала вести підлітковий клуб для дітей з багатодітних, малозабезпечених родин, які навчалися у нашій школі. Ці учні не ходили ні на які гуртки, а я займався музикою, співав у хорі, трохи займався танцями, брав активну участь у житті школи, тож міг навчати цих дітей, які самі хотіли розвиватись, чомусь корисному. Я погодився очолювати клуб. Нам дали маленьку кімнатку, в якій ми мали змогу тренуватися.

Свою діяльність ми розпочали з дворових акцій: їздили вулицями, ходили біля будинків міста, де своїми виступами пропагували здорові цінності (родини, миру, добра). Першим нашим спонсором став ПП «Король», ми роздавали булочки. Я сам не з багатої родини, тож щодня бачив бідність, потреби дітей у харчуванні, одязі. Але я ніколи раніше не бачив, щоб діти так раділи звичайній булочці за 1,5 гривні. Після дворових акцій, у нас були різні ярмарки, екологічні заходи. Під час одного з них я почув, як одна дівчинка розмовляє з мамою телефоном: «Мамо, сьогодні у нас є гарний пайок, бо я заробила соняшникову олію і ми не будемо їсти пісний супчик». Подібні моменти і впливали на мою мотивацію рухатися далі, розвивати діяльність клубу, ще більше допомагати людям.

— Розкажіть, будь ласка, детальніше з чого розпочинався шлях Житомирської міської дитячої громадської організації «Все робимо самі».

— З самого початку в нашому шкільному клубі, про який я зазначав у попередньому питанні, зібралося близько 20 дітей. Усі були школярами ЗОШ №7 ім. В. В. Бражевського (м. Житомир). Ми вивчали танці, пісні, ставили з дітьми вистави, з якими Їздили на різні заходи, виступали у будинках пристарілих, благодійних їдальнях. Заняття сприяли культурному розвитку і вихованню учасників клубу. Також ми розуміли, що є багато бідних, потребуючих людей, яким варто допомогти, а ще необхідно вчитися не лише брати, а й віддавати. Наш клуб з самого початку мав назву «Все робимо самі». Назва зумовлена тим, щоб навчити дітей бути самостійними і відповідальними.

Через певний проміжок часу ми вирішили офіційно зареєструватися, розвиватися, щоб не лише діти з нашої школи, а й учні з інших навчальних закладів міста могли долучатись до занять у «Все робимо самі». Дуже довго нас не реєстрували — з грудня 2002-го по липень 2003 року. 16 разів нам повертали документи, пояснюючи це тим, що ми ще юні, не до кінця усвідомлюємо всієї серйозності справи, якою займаємось. Але ми були наполегливі та хотіли показати, що діти теж чогось варті, діти теж можуть щось змінювати. У результаті досягнули свого: 10 липня 2003 офіційно була зареєстрована дитяча громадська організація «Все робимо самі».

На той час організація налічувала 7 членів — 7 родин. Найменшому учаснику «Все робимо самі» було 5 років, а я був найстаршим. Звичайно, тоді нам допомагали грошима батьки: на привіз гуманітарної допомоги, речей, які ми роздавали потребуючим. Учасників ставало все більше: на першу річницю своєї діяльності організація вже налічувала 50 членів — 50 родин, яким ми допомагали. За перший рік ми провели 33 благодійних заходи. Багато хто сміявся з нас, називав наївними, говорив, що нічого ми своїми акціями не змінимо і нічого не досягнемо. Але ось та наша дитяча наївність, щирість, наполегливість перемогла байдужість дорослих людей, які за своїм статусом, положенням, повноваженнями мали більше можливостей долати бідність, яку долала наша дитяча організація. У цьому році «Все робимо самі» виповнюється 14 років. Ми пишаємося тим, що за весь цей час не опустили рук, продовжуємо працювати, залишаємося активними, дієвими, щоденно показуючи результати своєї праці.

— Як ставляться рідні та друзі до вашої роботи: чи підтримують, розуміють ваші благодійні ідеї, прагнення, починання?

— Я народився у багатодітній родині, де вже було п’ятеро дітей. Я — шостий, наймолодший. Коли мої батьки ще були живі, то підтримували мою діяльність. Вірю в те, що вони нині допомагають мені, бувши на небесах, і є моїми ангелами-охоронцями. З друзів мало хто долучається до моєї діяльності, бо вони бачать, як просто інші користуються тим добром, яким ми хочемо ділитися. Але при цьому ми маємо харизму, маємо покликання творити добрі справи. Далеко не кожному це дано, не кожен витримає той шалений темп і ритм, у якому живе наша організація. Усі члени «Все робимо самі» мають свої роботи, і дуже важко поєднувати їх з благодійною діяльністю. Але нам все ж вдається. І хоча мої близькі та друзі мало мене підтримують, я все одно не покидаю своєї справи, адже маю покликання допомагати людям.

— Богдане, якими були Ваші дитячі та юнацькі роки? Поділіться, будь ласка, яскравими спогадами. Чи були ви гарним учнем та студентом, чи любили навчатися?

— Чесно кажучи, я не був відмінником. Навчався за методикою: якщо мені подобається предмет, то я охоче його вчу, залюбки виконую завдання; якщо я не люблю урок, то я його не буду вчити. Для мене не були важливими оцінки, я значно більше цінував те, як у школі ставляться до мене, як я ставлюся до інших. Я завжди поважав інших учнів, вчителів, не грубіянив. Усі дивувалися тому, як я з посмішкою підносив щоденник, у який педагог ставив двійку. А все тому, що розумів: оцінки — не головне. Не випрошував собі вищі бали. Якщо цього разу я отримав погану оцінку, то наступного підготуюся краще і підвищу свій бал. Якщо ж отримував 12, звісно ж, було радісно. Завжди цінував щирість, тому і зараз у мене в житті так: я ніколи не скажу хвалебних слів людині, яка цього не заслуговує, не буду лицемірити, щоб отримати від меценатів, бізнесменів, політиків кошти для нових проектів.

— За освітою Ви соціальний працівник, навчалися в Університеті «Україна» (м. Житомир). Вибір професії був зумовлений прагненням творити добро і допомагати людям, чи, можливо, були інші причини?

З самого дитинства я хотів бути Президентом або артистом. Коли мене запитували ким я хочу стати, я відповідав: «Президентом. Хочу, щоб наша країна розвивалася, процвітала і у ній не було бідних людей». Але сьогодні я не бачу себе в політиці. На своєму рівні роблю все можливе, щоб відбувались зміни на краще, зокрема, допомагаю людям разом з усіма членами організації «Все робимо самі».

З шести років я співав у церковному хорі (11 років поспіль) та ансамблі «Дзвіночки». Але кар’єра артиста вимагає професійної підготовки, занять з педагогами, навчання у вокальних студіях тощо. І на все потрібні немалі кошти, тож у мене просто не було фінансової можливості розвиватися в цьому напрямку професійно. Тому артистом я також не став. Але я маю найцінніше, про що навіть не мріяв — покликання допомагати людям, яке проявлялося ще зі шкільних років. На те, щоб я став соціальним працівником, була Божа воля, саме він направляє мене, допомагає робити добрі вчинки, займатися улюбленою справою.

Нещодавно, у рамках поїздки до одного інтернатного закладу, ми відвідали Музей коштовного і декоративного каміння у смт. Хорошів, Житомирської області. Коли я побачив, чим багата наша земля, то просто втратив дар мови. Я почав задаватись питанням: чому ми такий багатий регіон, так бідно живемо, маємо низький рівень життя, володіючи такою кількістю коштовного каміння, надбання природи? Відповідь напрошується сама собою: є, образно кажучи, 10–20 родин, які на цьому зробили бізнес, а всі інші — просто робоча сила, яка на них працює. І це дуже прикро. Також, коли у владних структурах знаходяться люди, які хочуть лише грабувати нашу країну, то вони й збирають собі команду з однодумців. А якби до влади прийшла людина з чистими помислами, з чистим серцем, то шукала б собі для співпраці таких самих добрих людей.

— Богдане, а чим ви захоплюєтесь, чи маєте якесь хоббі?

Зараз радує те, що вдається більше висипатися (посміхається). Здорового сну не вистачає, коли живеш у такому насиченому ритмі, як у нашої організації. У мене є хрещеник і двоє маленьких племінників, яким стараюсь приділяти багато уваги, з якими люблю проводити свій вільний час. Поки своїх дітей не маю, тож ділюсь турботою з ними.

Коли гарна погода, стараюсь побільше виходити на природу, гуляти, дихати чистим повітрям, адже мені необхідно духовно очиститись від тих негативних соціальних явищ, з якими я щодня зіштовхуюсь на роботі. Стараюся дивитись багато фільмів. Зокрема, останнім часом душа прагне переглядати кінострічки про життя святих. Наприклад, про святу Фаустину, святу Бернадетту. Вони дуже мотивують, адже своїм життям доводять, що не варто зневірюватися, потрібно йти за своїм покликанням. Люблю слухати музику: і християнську, і композиції популярного спрямування. На жаль, маю дуже мало часу для спілкування з рідними та друзями. Якщо раз у місяць вдається зустрітися з друзями, то це вже добре.

— Розкажіть, будь ласка, детальніше про діяльність Вашої громадської організації «Все робимо самі»? У яких саме напрямках працюєте?

— Мета нашої організації — соціальна і культурно-розвиваюча робота з дітьми. Прагнемо, щоб було побільше благодійних заходів і ставало все менше потребуючих, але на жаль тенденція зворотна, бо живемо в складних умовах. Стараємося навчати дітей, допомагаємо здобувати нові перемоги та знання. Коли діти пригнічені через проблеми з батьками, однолітками, нерозуміння у суспільстві, то ми маємо їх розрадити, підтримати, зрозуміти, перемикнути на щось позитивне. Важливо дати дитині зрозуміти, що вона потрібна батькам, суспільству, дати можливість проявити свою творчість, розвивати талант. У нас є вокальна, танцювальна, театральна секції та секція художнього слова. На жаль, через брак приміщення, у нас зменшилися кількість занять наших секцій.

Ми стараємося не втрачати зв'язок з нашими спонсорами, завжди залучаємо їх до нових акцій. Зокрема, вдячні працівникам міського Палацу культури, за те, що дають змогу хоча б три годинки займатись нашим дітям у своєму приміщенні. Також радіємо співпраці з різними релігійними організаціями, які мають більші можливості, аніж ми. Завдяки їм вдається щороку оздоровлювати близько 50 дітей в таборах, надавати продуктові набори, одяг. Це дуже важливо.

Наша організація, і я зокрема, не люблю багато говорити, бути голослівним, а люблю діяти. Є конкретні дії. Наприклад, допомогли дітям з інвалідністю поїхати відпочити у табір, знайшли спонсорів на імплант для глухого хлопчика, ну й слава Богу! А пустими словами без дії ми не розкидаємося. Особисто я знаю ім’я та прізвище кожної дитини, якій допомогла наша організація. За 14 років існування через «Все робимо самі» пройшли понад 6000 родин. Це величезний показник. Нині організація налічує 129 дітей, які знаходяться під нашою опікою, семеро членів правління, які впроваджують благодійницьку діяльність. Також створено клуб благодійників «Ангели добрих справ». Він об’єднує і фізичних осіб, і благодійні організації, і сектор бізнесу для того, щоб інтенсивніше і швидше реагувати на потреби людей, які до нас звертаються.

— 29 березня у Києві відбувся фінальний етап національного конкурсу «Благодійна Україна». Дитяча організація «Все робимо самі» посіла І місце у номінації «Молодіжна та дитяча благодійність» та отримала бурштинового ангела. Це вже не перша нагорода. Як Ви взагалі ставитеся до перемог своєї організації?

— Свою першу нагороду ми отримали у 2009 році на національному конкурсі «Благодійник року». У 2010-му здобули національне звання «Благодійник року», перемігши у дитячій номінації. У 2013-му організація отримала національне звання «Благодійник року» в національному конкурсі «Благодійна Україна». І останній наш здобуток — І місце у номінації «Молодіжна та дитяча благодійність» на національному конкурсі «Благодійна Україна», де ми отримали національне звання «Благодійник року–2016».

Дуже приємно отримувати нагороди, усвідомлювати, що нашу роботу побачили на національному рівні. Необхідно завжди проявляти себе, показувати результати щоденної праці. В останньому конкурсі нам подарували бурштинового ангела. Це свідчить про те, що наша праця не є даремною, пустою, а є показовою, публічною. Проте, зазначу, що ми працюємо не задля нагород. Набагато важливіше побачити усмішку на дитячому обличчі, радість у тих родинах, які сьогодні не мають що їсти, одягти, а ми їм допомогли продуктовими наборами чи одягом.

У цьому році ми будемо подаватися на моніторинг діяльності нашої організації, щоб люди побачили, що 14 років роботи організації були прозорі, відкриті та публічні. В черговий раз покажемо, що усі кошти, вся допомога, яка надходила на адресу «Все робимо самі», справді була передана тим, хто цього потребував. Нам немає чого приховувати. А цьогорічна нагорода ще раз підтвердила, що не варто опускати руки та зважати на негативну думку про свою діяльність. Варто рухатись вперед і лише розвиватись, примножуючи кількість добрих справ.

— Яким Ви бачите своє майбутнє і майбутнє своєї організації?

— «Все робимо самі» з травня місяця буде повністю перезавантажена. Будуть проведені установчі збори усіх членів організації. Ми будемо звітувати за 14 років нашої діяльності. Можливо, переоберуть склад правління, адже ми діємо згідно з чинним законодавством «Про громадські об’єднання». Будемо вже не так інтенсивно працювати, аж поки не відбудеться перезавантаження. Але ми віримо в те, що дитяча організація продовжить існувати, плідно працюватиме й далі буде дієвою.

Про своє майбутнє впевнено можу сказати, що буду продовжувати свою місію, яка на мене покладена — далі пропагуватиму добрі вчинки, віру в добро. Як сказала свята Бернадетта: «Грішник той, хто вірить у зло». Я ж і мої колеги з організації «Все робимо самі» віримо в добро, намагаємось творити його для інших людей, роблячи їх хоча б трішечки щасливішими завдяки нашій допомозі.

Розмову вела Катерина Дейнека

Всі новини Житомира

Последнее изменение Среда, 19/04/2017

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

ТУРИЗМ

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework