Тут поховано багато відомих, шляхетних польських династій. Серед них: династії Домбровських, Монюшко, Чацьких та інші. Саме на цьому кладовищі знаходиться могила першого польського авіатора Броніслава Мацієвича, всесвітньовідомого піаніста Юліуша Зарембського, художника-академіка Леонарда Страшинського, почесного громадянина Житомира, генерала Владислав Прессера та інших видатних діячів польської культури. На сьогодні цвинтар залишається одним із найстаріших польських некрополів України. Його можна зрівняти лише з відомим Личаківським кладовищем у Львові.

У період 1852–1860-их років у місті над Тетеревом проживали видатні діячі польської культури, які зробили вагомий внесок у розвиток культурного життя нашого краю. Серед них: Антоні Пєткевич (Адам Плуг), Аполльо Коженьовський, Алєксандр Гроза, Кароль Качковський, Юзеф Ігнаци Крашевський. Пан Юзеф, до речі, долучився до побудови нового театру в Житомирі (1861 р.), назвавши це місто столицею поляків в Україні.

Перепис населення Росії, який відбувся у 1884 році вперше враховував національний фактор. Завдяки цьому було виявлено, що на той час у Житомирському повіті мешкало 39578 поляків. У відсотковому співвідношенні це становило 13,9% від усіх мешканців повіту. Це був один із найвищих показників з-поміж інших губерній. Показово, що перепис здійснювався майже через 100 років після відділення Волині від Польщі. Це свідчить про те, що житомирська полонія зберегла свою національну ідентичність. У 1976 році, за рішенням Житомирської міської ради, кладовище оголошене закритим.

Ось як описує польський цвинтар Юзеф Ігнаци Крашевський: «Над берегами Камйонки (сьогодні річка Кам’янка в межах міста) обрано місце на католицьке кладовище, розкинене в ліску на пагорбках, яке творить сумний, але надзвичайно чаклунний образ. Посередині стоїть костел на найвищому хребті гори, дах і стіни якого височать понад густою масою дерев. Розкішні і скромні склепи — розсіяні по розлогому просторі оцього поля покійних, серед якого де-не-де розцвітає здичавіла квітка, саджена ще рукою смутку живого».

Описи польського цвинтаря також можна знайти у творах В. Г. Короленка «Історія мого сучасника» та «Діти підземелля». За легендою, на кладовищі є вхід у міські катакомби. Хоча, швидше за все, це були катакомби костелу св. Станіслава.

Повертаючись до сьогодення, варто констатувати прикрий факт: через численні акти вандалізму, на кладовищі були розграбовані та знищені унікальні пам'ятки малої архітектурної форми. Проте кілька склепів все ж лишилося.

 Катерина Дейнека

Всі новини Житомира