Хтось пам’ятає цей будинок ще як 13-у школу, хтось, і я в тому числі, як навчально-виробничий комбінат, що проіснував аж до 2008 року. Як так сталось, що будинок фактично доживає останні роки чи дні? Питання навіть не риторичне. І відповідь на нього ви почуєте, але трохи згодом. Розповісти історію будинку, якому більше сотні літ, ми попросили відомого краєзнавця Анатолія Горобчука, - розповідає trkvik.tv.

  Із історичних джерел відомо, будинок у 1900 році збудував на власний кошт відомий лікар і підприємець Давид Шеренціс. Загальна площа будинку понад 800 кв.м. Це був дохідний будинок, каже краєзнавець.

  Будинок мав два поверхи, 14 кімнат, туалети, службові приміщення, кладові, просторий великий підвал. Чому мав? Бо верхній поверх, з одного боку приміщення, уже впав на нижній, а усередині все у такому стані, що, мабуть, відновленню не підлягає. Важко уявити навіть, що якихось 10-15 літ тому тут ще вирувало активне життя… Проте, повернемось до історії.

  До середини 60-х років 13-а школа була семирічною, потім вона була й десяти- й одинадцятирічною, а наприкінці 60-х її реорганізували у восьмирічну. До 1976 проіснувала у цьому будинку 13-а школа. 45 літ тому відбувся останній випуск і школу закрили.

  У 1976 р. у звільненому школою приміщенні відкрито навчально-виробничий комбінат, який, зі слів Анатолія Горобчука, на той час був першим такого типу навчальним закладом на Житомирщині, де старшокласники опановували основи виробничих професій.

  2008-ий рік – останній рік існування у цьому будинку навчального закладу, а отже і життя. З того часу будинок не використовувався. Через 10 років, у 2018-му, відділ комунального майна виставив будинок на продаж і знайшовся купець.

  Та от халепа: скоро й продавати буде нічого! Будинок продовжує руйнуватись. Лише меморіальні дошки, розташовані на фасаді, вдалось зберегти. А історичну пам'ятку – втрачено, на жаль, для міста і бердичівлян. На очах у городян будинок доживає останні дні чи місяці свого життя…

  Містика чи ні: під час нашої розмови з краєзнавцем відкрились, можливо, від пориву вітру (хоча вітру ніби й не було), двері цього будинку. І таких, що стають примарами й кличуть на допомогу, по місту достатньо. Хто ж їх почує?

  Репортаж Олени Лук'янюк і Дмитра Піньківського.

Новини Житомира