«Вона одна із найпотрібніших людям, бо без неї ні цегляного будинку не спорудити, ні дитячої чи шкільної спортивної площадки не облаштувати, ні із підступною ожеледицею на зимових дорогах не справитись»,― розповідає ukurier.gov.ua.

  Натомість на Житомирщині всього-на-всього десять піщаних кар’єрів. Причому фактично половина із них сконцентровані у Житомирському районі. Це кар’єр діючого ще із радянських часів комбінату силікатних виробів та невелике за обсягами місце видобутку піску поблизу села Улянівка. Ще три підприємства із Житомира і Коростишева розділили між собою потужне Смолівське родовище, розташоване фактично на межі Коростишівського і Житомирського районів.

  На решті велетенської території області (однієї із найбільших в Україні за площею) всього-на-всього п’ять піщаних кар’єрів – у Олевському, Новоград-Волинському, Попільнянському, Баранівському районах та на місцях розробки титанових руд у Коростенському і Хорошівському районах. В останньому випадку пісок фактично є побічним продуктом видобутку титану.

  Серед згадуваних десяти піщаних кар’єрів тільки один належить не приватному, а комунальному підприємству – Баранівському водоканалу. Оформлення ним права на доступ до золотоносної жили, яким на ділі є начебто простий пісок, став справжньою довготривалою епопеєю. Її перипетії красномовно засвідчують, які важкі перепони у доступі до цього бізнесу доводиться долати «чужим». До речі, навіть широко розрекламований намір Житомирської обласної ради, чиї депутати на початку своєї нинішньої каденції проголосували за створення комунального підприємства «Надра Житомирщини», що мало добувати та постачати пісок насамперед для дорожників та бюджетних закладів, закінчився повним фіаско.

  Натомість те, що не вдалось наділеним владою обласним депутатам, виявилось по силам зареєстрованому на печерських пагорбах київському ТОВ, яке отримало документи на розробку 47 га піщаного родовища в сусідньому із Київщиною районі Житомирщини.

Віктор ШПАК

Новини Житомира