Позитивний, усміхнений, щирий, він одразу викликає симпатію. Наша розмова швидко стала схожа на дружні посиденьки: за півгодини зібралась весела компанія, а інтерв’ю перетворилось на funny stories з життя житомирян.

«В дитинстві хворів, на спорт віддали, аби шум в серці пройшов. У тата друг був, його дружина тренерка. Я за віком не підходив, там тільки з 7 років брали, а мені всього 6 було. Вона взяла, а потім кожного року тренери мінялися, аж до 12 років, поки не почав триатлоном займатись».

«Тренер-жінка більш така… «Шоколадку? Зайченятко-кошенятко, попливемо?» А мені була мотивація потрібна».

«Титул майстра спорту самий визначний. Мене відібрали на чемпіонати Європи, а я впав і зламав ключицю. Тренувався всього місяця півтора, потім в одній гонці загальний залік зразу по трьом критеріям! В мене навіть КМС (прим. ред. – кандидат в майстри спорту) не було, з першого розряду зразу на майстра. Так мене замотивували».

«Від гонки до гонки досвід приходить. Як мені зараз вже здається, психологічне налаштування важливіше за фізичний стан. Навіть якщо ти розібраний, нетренований, але прагнеш отримати результат, ти можеш його отримати. Залежить від того, як себе відчуваєш, як підходиш до тренувань. Все починається в голові!»

«Люди мають бути різними, щоб доповнювати один одного. Без сім’ї життя буде сірим. Треба, щоб хтось на мозок капав». Ми живемо зараз з мамою, їй підтримка треба. Вона ж сумує, бо ми з нею рідко бачимось. От в Житомирі всього півтора місяця».

«З часом змінюються смаки, погляди. Раніше подобалось з телефонами, айфонами займатись, програми встановлювати. Зараз вже й часу на це немає. Ми тренуємо спортсменів-любителів для гонок, марафонів різних – он-лайн тренінг. Плани тренувань прописуємо, спілкуємось з різними людьми».

«Нагороди я мамі віддаю, у неї є іграшка м’яка, на якій зберігаються всі медалі»

«Багато змагань, гонок. Питають: «Як там гонка, як пройшла?» А у тебе в голові вже все змішалося. Там наче по прямій їхали? Ні, не там. Там за рогом повертали? Ні, не там».

«Гроші не мета, це швидше засіб купувати щось потрібне, їздити кудись. Наприклад, на збори. Добре, коли їх вистачає. Але якщо немає, то нічого страшного. Треба заробляти».

«Своїх дітей я не буду примушувати займатись спортом, вони самі вирішуватимуть, куди їм ходити і що робити. Але ж якесь оздоровлення… Ну, треба хоч плавати навчитись, не просто щоб стрибнув й потонув, а щоб хоч якось бовтався! А то приїдеш з дівчиною на море, вона пливе, а ти стоїш на березі і живота миєш. Не прикольно!»

«Люди поділяються на два типи. Перший тип – ті,що хочуть розвиватись, шукають знання і хочуть йти далі. І другий тип. Ну, ви зрозуміли. І погано, що працюючі над собою хочуть десь їхати».

«Коли ти багато поїздив, був у більш розвинутих місцях,то бачиш, як Житомир повільно розвивається. Наприклад, в маркеті. Ти вітаєшся з людиною, а на тебе зиркнули, гримнули…Все, вільний. В Америці чи Європі не так: спитають як справи, посміхнуться, допоможуть скласти, запропонують візка, побажають гарного дня. А у нас глобального розвитку не помітно. (Сумно) І це погано».

«Якщо ти берешся за роботу, ти маєш в ній розбиратись, маєш надавати сервіс. Якщо до тебе клієнт прийшов, маєш зробити все по максимуму, а не відштовхувати тупістю й хамством».

«Спорт прищеплює характер і налаштовує чесну боротьбу. Ти маєш діяти по правилам і доводити, що ти найсильніший. Характер – це добитися чогось по максимуму правильним шляхом».

«Звичайно, хочеться добитись якнайбільше і якнайшвидше. Але всьому свій час».

Джерело: zhytomyr.travel