Це реально класний об’єкт, до якого в уікенд прямують екскурсійні автобуси і легковики, це приклад правильної реконструкції, в результаті якої пам’ятка архітектури отримала друге життя, - розповідає ukrainaincognita.com.

  Замок “Радомисль” (текст із Вікіпедії).

  У 1902 році у місті Радомишль де річка Мика впадає у Папірянський став, було споруджено великий млин, який працював до 1960-х років.

  У 2007 році млин придбала Ольга Вадимівна Богомолець для влаштування музею «Замок Радомисль». Впродовж реконструкції 2007—2011 років було виявлено, що споруда була зведена на залишках фундаменту давнішої будівлі. У результаті була висунута версія, що оскільки район міста, де знаходиться будівля млина, зветься Папірня, раніше на цьому місці знаходилася відома з хронік Радомишльська папірня, зведена між 1612 і 1615 рр. за наказом архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького (між 1550 і 1554—1624).

  Замок “Радомисль”.

  Внаслідок досліджень, що проводилися під час реконструкції і реставраційних робіт, був встановлений також оборонний характер споруди, де розміщувалася папірня. Крім того, виявлено, що будівля зведена на підземній гранітній скелі, яка йде вглиб землі на кілька метрів.

  Господиня Замку — доктор Ольга Богомолець. Історико-культурний комплекс «Замок Радомисль»
В процесі реставрації були відтворені інтер’єри XVII—XIX ст. В 2008—2009 роках до основної будівлі була добудована вежа 35 м заввишки, на якій був встановлений дзвін.

  В 2009 році поблизу будівлі млина був встановлений на течії річки Мики пам’ятник засновникові Радомишльської папірні Єлисею Плетенецькому. Це перший в Україні пам’ятник цьому видатному церковному діячеві і перший пам’ятник людині на водній поверхні.

  Музей ікони.

  Офіційне відкриття історико-культурного комплексу «Замок Радомисль» відбулося 30 вересня 2011 року.

  Основною цікавиною історико-культурного комплексу «Замок Радомисль» є Музей української домашньої ікони. Його експозиція і фонди налічують понад 5 тисяч образів і скульптур (православних, унійних і католицьких), створених у XVI—XX ст. різних куточках України — від Закарпаття до Слобожанщини і від Сіверщини до Криму. Серед них — багатометрові домашні іконостаси і крихітні подорожні ікони, козацькі «ковчеги» і гуцульські складні, ікони писані на полотні, вилиті з металу і вирізані з дерева.

  Значно більше про замок “Радомисль” є у Вікіпедії.

  Радомишль — одне із стародавніх міст Полісся і України. Свою сучасну назву Радомишль отримав не відразу. Вперше Радомишль згадується у літописі 1150 року під назвою Мичеськ, пізніше — Микгород. Старовинна назва древлянського міста походить від назви річки Мика, а та — від загальнослов’янського дієслова «микати», що означає «робити швидкі й різкі рухи». Така назва може свідчити, що в старі часи річка Мика могла мати стрімку течію. Нині Микгородом називається сучасний район Радомишля, де понад сто років працює відома пивоварня.

  Миколаївська церква.

  За княжої доби Мик-город мав вигідні стратегічні умови для розташування укріплення і побудови городища, адже його із обох сторін омивали річки Тетерів і Мика. Як свідчать перекази і як згадує у своїх працях Михайло Грушевський, на сучасному Микгороді було поставлено град.

  1390 — у грамоті київського князя Володимира Ольгердовича місто згадане під назвою Мицько при Тетереві.

  Приблизно у 1-й половині XVI ст. з’явилася нова назва міста. Після чергової татарської навали його з Микгорода перенесли на стратегічно вигідніше місце — стрімкий лівий берег річки Тетерів. За народною етимологією, «радісна мисль» про переселення і дала нову назву поселення — Радомисль. За іншою версією, вона походить від імені людини (аналогія: Земомисл, Осмомисл). Деякі автори припускають, що Радомисль або Радомисл означало людину, названу або вшановану як промисел чи знаряддя промислу. Перша писемна згадка назви «Радомисль» належить до 1569 року. З 1946 року вживається сучасна назва «Радомишль».

  Назву «Радомисл» або «Радомисль», скоріше за все, могли принести переселенці з Волині або Червоної Русі, де й досі збереглися містечка саме з такою назвою.

  Текст із Вікіпедії.

  Водонапірна вежа.

  Костьол

Повітова лікарня.

  Гімназія.

  В 19 столітті Радомишль був повітовим центром. У кожному повітовому центрі був ряд обов’язкових установ та відповідних будівель. Були вони і в Радомишлі: повітові лікарня, гімназії – чоловіча і жиноча, присутні місця, повітова в’язниця і тд. Частина цих будівель збереглася.

  В Радомишлі понад 50% населення в кінці 19 століття становили євреї. Збереглася частина житлових єврейських житлових будівель та великий кіркут.

  У Радомишлі є кірха, яка нині виконує функції будинку на кілька квартир. Найстаріша будівля міста – римо-католицький костьол, який у радянський період так сильно спотворили, що в ньому важко впізнати не лише храм, а й взагалі щось старовинне.

  В центрі міста є дві домінанти – Миколаївський собор, зведений у 1877-1882 роках, та побудована у радянський період водонапірна вежа. Центральна частина міста зберегла планувальну структуру вулиць 19 століття, які займали достатньо велику площу, і якби збреглася забудова… Загалом Радомишль – цікаве місто, із значною кількістю будівель 19 – початку 20 ст. В місті є декілька гарних садиб, хоча знайти їх зовсім непросто.

  Радомишль має потенціал, перетворитись на справжній туристичний центр, ну а поки туристи їдуть лише у замок “Радомисль”.

  Фото Романа Маленкова.

  Одна із міських садиб.

  Міська забудова.

  Колишня німецька кірха.

Єврейський цвинтар.

Новини Житомира