Ісламська Республіка Іран для нас, українців, відверто кажучи, — маловідома країна. Про неї ми трохи знаємо зі шкільних підручників, небагато — із засобів масової інформації, ще менше — з розповідей людей, які там побували.

І коли група українських журналістів прилетіла в Іран, то змогла ще раз у цьому переконатися. У літаку нас попередили, що всі жінки, у тому числі й іноземки, мають ходити з покритою головою. Але це не все. Брюки або коротка спідниця тут теж не сприймаються. Тому нашій колезі, яка була у складі делегації, довелося зав’язати хустку й одягнути довгу спідницю вже прямо в аеропорту.

Незабаром з’ясували, що це — не єдині умови «щасливого» життя жінки в цій країні. В аеропорту є два окремі входи — для чоловіків і жінок. До того ж, місцеві традиції не обминули й чоловіків, які полюбляють спиртне. В Ірані діє «сухий» закон. За виготовлення і вживання спиртного — кримінальна відповідальність. Заборонені азартні ігри. У велелюдних місцях не прийнято проявляти відверті почуття між чоловіком і жінкою. Доречно сказати, що навіть літочислення в Ірані — інше, ніж на Заході. Тут використовується календар Хіджрі, за яким нині —1395 рік. Отже, ми ще раз переконалися, що Схід — це справа тонка.

Водночас, Іран відомий у світі як країна з багатовіковою історією, самобутньою культурою, неабиякою гостинністю людей. Його називають колискою цивілізації. Іранські філософія, поезія, музика, архітектура значно збагатили людство. А тому ознайомитися з цим спадком для кожного іноземця — велике щастя.

Перебування в Ірані української журналістської делегації на чолі з першим секретарем НСЖУ Сергієм Томіленком збіглося з відкриттям 21¬ої виставки іранської преси. Гід Афсун пояснила, що у зв’язку з цією подією відбудеться зустріч журналістів із президентом Хасаном Роухані, на яку запрошена і наша делегація.

Коли ми прибули до павільйону, де мала відкриватися виставка за участю президента, то не побачили ні поліцейських, ні традиційної у таких випадках рамки, проходження через яку для всіх — обов’язкове. Єдине, чого вимагала охорона президента, — це залишити мобільні телефони й фотоапарати у виділеному для зберігання приміщенні. Крім нашої делегації на зустріч були запрошені журналісти ще з кількох країн та найтиражніших іранських видань.

До смертної кари через повішання засудили мільярдера Бабака Занджані, статки якого сягають більше 14 мільярдів доларів. Аналогічні вироки винесено ще двом іранцям за незаконний продаж нафти за кордон. У них конфісковано всі незаконно отримані кошти. Звільнені з посад керуючі чотирьох найбільших банків країни за те, що в них зарплата виявилась у десять разів вищою, ніж у середньостатистичного іранця.

Мабуть, нашим читачам буде цікаво довідатися, як в Ірані виконується вирок. Картина —не для слабодухих. Про страту завчасно повідомляється у ЗМІ. На площі біля будинку правосуддя збираються тисячі людей. Для повішання використовується не шибениця, а підйомний кран із перекинутою через лебідку вірьовкою. Спочатку мусульманський суддя (кадій), діючи згідно з законами шаріату, зачитує вирок. Тоді винуватцю на голову накидають мішок. Офіцер поліції натискає на кнопку і стріла крана піднімається...

Після цієї розповіді я запитав нашого гіда Афсун, чи вона була на такому видовищі?

— Ні. Це дуже страшно, — відповіла вона. — У мене мурашки по спині бігали, коли мені знайомі розповідали про таке покарання.
Минулого року за звинуваченням у корупції стратили 977 людей, більшість із них засуджені за статтями, що пов’язані з експортом героїну із сусіднього Афганістану. Четверта частина з них — чиновники різного рівня: поліцейські, прикордонники, державні службовці. Причому, для закону важлива не сума, на яку вчинено злочин, а сам факт отримання хабара. За незначні злочини корупціонерам відрізають пальці. Впійманому на хабарництві втретє можуть відрізати руку із зап’ястям.

Як стверджують іранці, такі жорстокі методи дають певні результати. Корупція серед лікарів, викладачів, поліцейських, дрібних чиновників нині — досить рідкісне явище. Пояснення — одне: люди бояться. Крім того, у державних службовців — непогана зарплата. Приміром, простий поліцейський отримує 500 доларів, викладач університету — 1000, лікар — більше тисячі доларів. І тому бажаючих залишитися без пальців за десяток баксів із кожним днем меншає.

Джерело:http://zhytomyrschyna.zt.ua/