Минуло менше року, й район для багатьох несподівано потрапив до десятки кращих в області, а з окремих показників вийшов і на перші позиції.

Що сприяло такому ривку, ми цікавилися під час відвідин ряду служб, підприємств і закладів. Чимало з керівників і фахівців, із якими зустрілися, точкою відліку позитивних змін вважають травень минулого року, коли райдержадміністрацію очолив Василь Михайлович Купрійчук.

Особистий приклад і спільна праця
Василь Михайлович тільки­но повернувся із зустрічі, на якій вручали подяки голови облдержадміністрації представникам різних галузей за активну допомогу жителям Авдіївки. Ще й досі не минулося хвилювання — радів: які щирі й щедрі люди у них. Лише за кілька днів було зібрано великий гуманітарний вантаж.

А ще В.М.Купрійчук пригадував слова керівників підприємницьких структур: «Ми готові до співпраці». Думалося: чи міг він на це сподіватися, коли обійняв нову посаду й, вникнувши в справи, побачив, що чимало структур працюють, мов лебідь, рак і щука з відомої байки. І результат таких «зусиль», як свідчили цифри та факти,— плачевний. Ось тоді твердо вирішив: він має сформувати таку команду, котра б спрямувала зусилля всіх в одному напрямку.

Тим більше, що в районі Василь Михайлович — не «людина зі сторони». Тут починав свою трудову біографію методистом районного будинку культури, завдяки здібностям швидко просувався кар’єрною драбиною, одержав за досягнуті успіхи почесне звання заслуженого працівника культури. А затим, після навчання в Академії державного управління при Президенті України й закінчення аспірантури та докторантури, доктор наук з держуправління В.М.Купрійчук трудився певний час у головному управлінні економіки облдержадміністрації та в апараті Академії.

Василь Михайлович, як людина діла, не дав ні собі, ні іншим часу на розкачку. Провівши моніторинг стану справ, відсік негатив скерував колектив на головні напрями в роботі: наповнення бюджету; легалізація виробництва й відкриття робочих місць; створення об’єднаної територіальної громади.

— Але найважливішим вважаю, — поділився при зустрічі голова райдержадміністрації, — наблизити владу до людей. Прозорість усього, що робимо.

Саме це поклав в основу роботи й своєї команди, де, як вважає, зібралися вмілі професіонали, де молода енергія поєднується з життєвим досвідом. І почалися зустрічі з мешканцями. Сам не «кабінетний» керівник, Купрійчук організовує постійні виїзди фахівців і комісій у села, спілкування з жителями, вивчення справ на місцях і реагування на проблеми. До нього потягнулися люди, чимало телефонують з якихось нагальних проблем. А ще закріпили шефів­-спонсорів за радою ветеранів, освітою, культурою.

Що й казати: непросто було попервах, не всі «на ура!» сприймали його заходи, а декотрі, відчуваючи власні «гріхи», пробували протистояти. Але не з тих цей керівник та його команда, щоб відступати. І результати спільних зусиль не забарилися. «Дірку» в бюджеті не тільки залатали, а й на 24,8 млн. грн. збільшили доходну частину загального фонду зведеного бюджету, маючи ще й вільні залишки. А це дало можливість повністю «закрити» виплату зарплати, ще й додатково профінансувати (хіба це було раніше?) галузі освіти, медицини, культури, соціальний захист населення, передбачити кошти на зміни в районних програмах.

— Ми не працюємо хаотично, а за відповідними програмами, котрі фінансуємо, — пояснює В.М.Купрійчук. — Так, програмою місцевих стимулів для медиків на 2016 — 2021 роки передбачено підготовку кадрів із району й затим —для району у вищих навчальних закладах за кошти місцевого бюджету. Частково відшкодовуватимемо й лікарям вартість оренди житла.

Говорив Василь Михайлович і про дорожнє будівництво, що розгорнулося повним ходом у районі. Розповів про певні успіхи в аграрному секторі та помітні досягнення у промисловості. Не без гордості згадав і соціальні зрушення: виділення квартир і санаторно­курортних путівок інвалідам війни, учасникам бойових дій в АТО... Розповідаючи про всі ці зміни, наголошував, що стиль його роботи — не керувати «через стіл», а самому працювати, засукавши рукави. Ну й, звичайно, спільні зусилля.

— Ми працюємо в тісному зв’язку з районною радою, депутатським корпусом, Коростишівською об’єднаною територіальною громадою, котру створили.

Його життя — ліс
На території ДП «Коростишівське лісове господарство» серед іншої краси увагу привернула розкішна молода ялина.

— Правда, красуня? — посміхнувся директор підприємства В.С,Ейсмонт. — Це —німецька гостя.

Десь років із п’ять тому Валентин Севастьянович брав участь у міжнародній виставці в Німеччині. Там проводився своєрідний конкурс кидачів сокир у ціль. І директор із Коростишівщини, до речі, давній «морж» і бігун, посів першість. У подарунок — малюсенька ялиночка, котру привіз і висадив у себе.

Із В.С.Ейсмонтом ми знайомі давно, й кожна зустріч — то радість. Настільки неординарна, мудра й приязна ця людина просто вибухової енергії.

Так уже склалася його доля, що ним, як він висловлюється, «вічно закривають дірки». Працював у Ємільчиному, Словечному, не просто піднімаючи лісові господарства з колін, а виводячи в передові. А 10 років тому в галузевому міністерстві сказали: мовляв, не з твоїм талантом на лаврах відпочивати, он у Коростишівському лісовому господарстві — чималі проблеми...

І почав Валентин Севастьянович ліквідовувати проріхи й пробіли. Бо ж рухає ним величезна любов до лісу, турбота про який стала смислом його життя. Із образою каже Ейсмонт, що, буваючи на нарадах, чує чимало нарікань некомпетентних діячів: мовляв, вивозять лісівники деревину, збідніють ліси.

— Знаєте, складається враження: якби не було лісівників, то не було б про що виступати, — напівжартома, напівсерйозно говорить. — Та не бажають вникати, що ми, якщо вирубуємо, то багато й садимо. Це — не на десяток років, а на віки. А вирубувати в розумних межах необхідно.

І він пригадав такий випадок. Якось до них приїздили колеги з Туреччини. Побачивши сосни, котрі зверху трохи присохли, запитали: чому, мовляв, не вирубуєте? Дерево вже досягло необхідного росту, якщо не зрубати, затим одержиш не ділову деревину, а трухляву. Знає це Ейсмонт чудово. Але спробуй у нас йти за цими законами природи: десятки комісій пережити треба.

А ще Валентин Севастьянович впевнений, що ліс має належати державі, бути державному управлінні, щоб багатства не розтринькували, а використовували по­господарськи. Навіть докторську дисертацію з цієї теми захистив. Утім успіхи, яких досягло підприємство, котрим керує доктор економічних наук В.С.Ейсмонт, говорять самі за себе.. Так, обсяг реалізованої продукції в діючих цінах — 90,9 млн. грн., випущено тисячі кубометрів та квадратних метрів пиломатеріалів, дошок, піддонів та іншої продукції. Підприємство сплатило торік 197 млн. грн. податків, зборів і платежів до зведеного бюджету і 5,9 млн. грн. єдиного соціального податку. Чистий прибуток становив 2,2 млн. грн., а середньомісячна зарплата на штатного працівника — 5623 гривні.

Справжній господар
Про своє господарство, як і про розвиток тваринництва взагалі, І.А.Дітківський може розповідати годинами. Бо ж понад 30 років свого життя присвятив аграрній галузі. Нині очолює племзавод «Коростишівський», яким у районі пишаються.

Дуже рухливий і приязний Іван Адольфович відразу викликає симпатію. Справи, яких досягли тут цей непростий і для аграріїв час, переконують: хто працює, той і труднощі долає.

На фоні зруйнованих ферм і поневіченої техніки, котрі нерідко можна побачити в колишніх міцних господарствах, племзавод виглядає дуже пристойно. Всюди відчувається рука господарів. І похвалитися є чим. Займається підприємство вирощуванням і реалізацією чистопородних корів, беручи матеріали в генетичних ресурсах з обласного племоб’єднання.

— Щомісяця ветеринар ретельно обстежує наших «вихованців», — розповідає Дітківський. — На кожну з тварин є паспорт, де вказані їхні батьки. Продукція випускається органічна. Маємо свою кормову базу, тож корми —екологічно чисті.

Іван Адольфович — з тих керівників, який може знайти спільну мову з усіма, та все ж на інвесторів трохи нарікає. Мовляв, вони хочуть більше викачати з землі, а треба думати й про розумне її збереження, про подальшу віддачу. Особливо турбує досвідченого аграрія сучасне, подекуди не дуже дбайливе ставлення до розвитку тваринництва. Прагнуть більше до інтенсивного, аби швидше й більше. А про породи, їх чистокровність, органічний розвиток вважає, слід дбати, аби продукцію одержувати чисту.

Пишається керівник своїми кадрами — професіоналами з вищою освітою й великим досвідом. Такими, як головний зоотехнік Світлана Лебідь, агроном Іван Бальковський, ветлікар Олена Сингаївська. Втім, про кожного з 35 працівників знаходиться в нього тепле слово.

Племзавод допомагає селянам — ветеринарним доглядом, органічними добривами, кормами. Просять і їхніх теляток продати. Купують нетелів і господарства нашої та іншої областей. До речі, племзавод — учасник обласної програми допомоги фермерам.

— Василь Михайлович дбає не лише про збереження тваринництва, а й про його подальший розвиток, сприяє прогресивним технологіям, — пояснює Дітківський.

Розвивають таланти
На фронтоні Коростишівської гуманітарної гімназії ім. Т.Г.Шевченка привертає увагу меморіальна дошка-­барельєф з живими квітами. Це — світла пам’ять про загиблого в АТО Максима Добрянського — випускника школи.

Закінчилися уроки, школярі висипали у вестибюль. Нас зустрів директор гімназії Ю.В.Вдовенко. Подивишся на цього врівноваженого солідного чоловіка з розумними добрими очима й відразу скажеш: ну, звичайно, це — педагог.

Юрій Васильович віддав педагогічній справі понад 20 років, незмінний керівник закладу. Про учнів розповідає з гордістю й батьківською любов’ю. А гімназії є чим пишатися. Адже вона посідає першість серед навчальних закладів райцентрів за підсумками обласних предметних олімпіад і друге місце — серед навчальних закладів області.

Навчання побудоване в початкових класах з нахилом англійської мови, а з 5­-го — вивчається й друга іноземна мова.

У гімназії розроблена продумана система роботи з обдарованими учнями. Тож не випадково вони беруть участь у різних всеукраїнських турнірах — юних журналістів, філософів, релігієзнавців, правознавців, займаючи призові місця. Гімназія є філією Малої академії наук. Вихованці виграли навіть грант США з дослідницької роботи.

Успіхи учнів — не випадкові. Адже їхні природні обдарування вміло скеровує й допомагає розвинути професійний педагогічний колектив.

...Важливо, що в районі приділяється виняткова увага розвитку здібностей молодих. Як результат — перемоги у конкурсах різного рівня. А молода художниця Олена Андрущенко отримала грант Президента України для обдарованої молоді за створення музею Трипільської культури в с. Городському Коростишівського району.

Ну й, звичайно, особлива турбота — про здоров’я юних. Для їх оздоровлення виділяються чималі бюджетні кошти.

Ми поверталися з району, сповнені вражень від зустрічей із чудовими людьми. Район — на піднесенні. Хоча є й чимало проблем, які треба розв’язувати. Але тут не в ходу набридлі слова типу «терпіння» й «сподівання на краще». Тут просто стараються власними силами поступово поліпшувати життя.

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua

Всі новини Житомира