Засновником парафії вважається один з власників міста князь Микола Радзівіл, який на правому березі річки Велика П‘ята (сучасна річка Гнилоп'ять) напроти міської фортеці збудував дерев'яну Троїцьку церкву і передав їй навколишні земельні угіддя.

У 1834-1836 рр. протоієрей Сільвейстер Липський на місці, визначеному затвердженим першим генеральним планом містечка Бердичева 1825 року, будує кам’яний, хрестово-купольний із дзвіницею храм. Стару дерев'яну церкву розібрали, дерево з неї використали для випалювання цегли для нової церкви.

Біля нової церкви було виділено кладовищенське місце, де хоронили (за бажанням) померлих до 1844 року. Після 1844 року і до 1918 року біля церкви продовжували хоронити лише її священиків та знатних жителів міста. Поряд з Троїцькою церквою похоронені її священики: протоієрей Сельвейстр Липський (1824-1878), священик Яків Веселовський (1866-1892), священик Кирило Мацкевич (1892-1898), священик Микола Нещеретов (1899-1903), протоієрей Микола Тучапський (1903-1911).

Будівля Свято-Троїцької церкви цегляна, оштукатурена, побілена. Хрестова в плані, із слабко подовженою західною гілкою, з чотирма стовпами, однокупольна, з прямокутною апсидою і одноярусною дзвіницею над притвором, яка має форму восьмистопної ротонди, завершеної восьмигранним шпилем.

Побудована в стилі класицизму. Південна, північна і західна гілки хреста, з входом по кожній осі, завершені чотириколонними одноосьовими портиками спрощеного доричного ордера без тригліфів у фризі. Властивий класицизму монументалізм досягається переважанням маси стіни, великих об'ємів при геометризмі розчленовувань, нечисленності отворів і максимально стриманому декорі (спрощеного профілю стрічкові наличники, напівциркульні ніші, пілястри тосканського ордера, що фланкують західний вхід, строгого профілю карниз з модульонами). Невідповідність класицистичного типу споруди, що спирається на античні зразки до функціональних вимог (встановлення іконостасу) призвело до необхідності влаштування ніші замість вікна в портику.

Інтер'єр вирішений як єдине ціле, підпорядковане щедро освітленому підкупольному простору. Середохрестя перекрито купольним склепінням, гілки хреста – циліндровими. Характерною особливістю інтер'єру є завершення західної гілки хреста конхою, стіни якої декоровані пілястрами. В товщі стіни притвору влаштовані сходи на дзвонний ярус дзвіниці.

В храмі було три престоли: центральний – Святої Троїци, правий – Покрова Пресвятої Богородиці, лівий – преподобного Сергія Радонежського. З 1829 по 1845 роки при храмі діяло духовне училище. На середину XIX століття церкві належало 65 десятин землі.

З приходом до влади більшовиків у 1917 році ситуація кардинально змінюється, відносини Церкви та Радянської влади стають ворожими. У 1917 році діяльність Свято-Троїцької парафії було припинено, храм закрито. В храмі розміщуються різні контори, склади, житлові приміщення і навіть конюшня. Іконостас було знищено, образи святих, писані масляною фарбою, замазані крейдою.

На початку 30-х років на місці священицького будинку та частини території церковного кладовища була побудована школа (тепер – загальноосвітня школа №8), частина земель віддана під приватну забудову. Церковне кладовище припинило своє існування.
Під час окупації Бердичева німецько-фашистськими військами Свято-Троїцька церква відновила свою роботу. Це сталося 15 лютого 1942 року завдяки старанням протоієрея Іларіона та парафіян при допомозі німецької влади.

Велика Вітчизняна війна та повоєнний час внесли корективи у політику радянської влади відносно віросповідання. Після звільнення Бердичева від загарбників з 19 серпня 1944 року Свято-Троїцька парафія відновила свою роботу, храм передано релігійній общині. 5 серпня 1945 року на пам'ять ікони Божої Матері Почаївської у Свято-Троїцькій церкві була відслужена перша Божественна Літургія. З цього часу храм відкритий для богослужіння.

Джерело: my.berdychiv.in.ua

Всі новини Житомира