Наразі волонтери проходять реабілітацію, проте щодня відновлюють в пам’яті той день.

За кермом авто був Сергій, чоловік розповідає, що його врятувала каска.

— Ми роздали допомогу в Зайцевому. Піднімаємося на пропускний пункт «Майорськ». Я їхав кілометрів 40, не більше, не скоро їхав. Та й «Мерседесом» нашим по такій дорозі швидко не поїдеш. Бо бувало, що ми приїздимо на той опорний пункт і ще стоїмо, чекаємо, поки нас пропустять. А сепари ж з терикону бачать усі машини. А наше авто камуфльоване, номери «Правого сектору». Думаю, що нас уже записали кілька разів. По-любому. Там є і місцеві, які здають, і Юля у Фейсбуці це викладає... На тій дорозі хата така жовта, і от за цим місцем, ще десь метрів за 50, в нас і влучили. Юля підфарбовує обличчя, я однією рукою рулю. І тут такий хлопок. Два вікна вилітає і зразу друга куля — в стійку. Основна частина осколків пішла мені в голову і в руку, залишок на Юлю. Добре, що був у касці, вона мені врятувала життя, вся посічена з лівого боку. Дивлюся на руку, кров — рікою, кістки видно. Я метрів 300 до цього ВОПа долетів.

Витягнули Юлю з машини, в бліндаж заскочили. Я її питаю: «Як?» Вона нічого не відповідає. Кров тече. Кажу, швидко перев’язуйте їй голову й мені джгут на руку. Наклали джгут, целокс.

Питаю, чи їздити хтось уміє? Ніхто. Ви що, приколюєтесь, пацани? Зараз Юлю заносимо в машину! Один знайшовся водій. Кажу: «Газу в полик і валим». Як дали газу, аж підскакували на цих бронежилетах. Звісно, у мене був шок. Голова боліла страшенно.

Виїхали на пункт «Майорськ». Там уже чекали медики. Розклали нас по машинах — і в Бахмут. А потім уже пам’ятаю тільки вертоліт. Перша куля пролетіла вікна наскрізь, якби вона була розривна, то осколки б теж пішли. Від другої кулі перебило кістку і сухожилля. Лікарі позшивали ще в Бахмуті трохи, а в Дніпрі вже — сухожилля. Кажуть, що місяців зо три треба походити, а потім зняти апарат Єлізарова на долоні.

За матеріалами veterano.com.ua

Всі новини Житомира