Активна, небайдужа до всього, що відбувається у рідній країні, людина, палкий патріот, борець з корупцією, свавіллям, неправдою. Маючи великий досвід, 52-річний Анатолій ділився з більш молодими колегами своїм досвідом, життєвою мудрістю, був їм надійним товаришем, - повідомляє прес-служба облдержадміністрації.

Після початку російської агресії на сході одразу пішов у військкомат. Мав великий бойовий досвід і велике бажання захищати рідну землю. «Краще я у свої 52 роки піду воювати, ніж хлопці, що не нічого не вміють», - казав Анатолій. Йому відмовили. У серпні 2014 року він домігся дозволу піти на фронт добровольцем і став снайпером розвідувальної роти. А 26 січня загинув під обстрілами мінометів у районі Донецького аеропорту.

Друзі, товариши, знайомі, побратими, що прийшли віддати шану загиблому герою, згадують Анатолія, його яскраве життя, не стримуючи сліз.

«Це бойовий офіцер. Людина честі та гідності. Він – справжній герой. Коли стала загроза на сході, пішов воювати. Мав велике бажання захищати рідну землю, і пролив за неї свою кров, - каже його побратим Ярослав, відомий серед військовослужбовців як Ярий. - Анатолій воював на два фронти: тут – з корупцією, а коли вже не зміг залишатися вдома, пішов на війну. Його життєвим девізом були слова: «Ніхто, крім нас. Ніхто, крім мене».

«Він мріяв подолати агресію і повернутися додому. Мріяв про вільну Україну. Був справжнім патріотом. Приїжджав перед новим роком, подав документи на виділення землі. Був в Афганістані, а куля знайшла на рідній землі, - говорить член ВО «Майдан» Віра Савицька. – У Анатолія залишилась дружина, син і донька та двоє онуків».

Житомиряни проводжали військовослужбовця в останній путь, стоячи на колінах і вигукуючи: «Герої не вмирають!». Десантники не вмирають. Десантники уходять в небо.

Інформаційне агентство "Всі Новини"