АВТО RIA

Чоловіки у найдревнішій професії, або Історія про те, як хлопець з Житомирщини став відомим порноактором в Америці

Чоловіки у найдревнішій професії, або Історія про те, як хлопець з Житомирщини став відомим порноактором в Америці

  Нова історія сучасної проституції і те, як змінився ринок індивідуальних послуг у Житомирі за останнє століття. Або зворушлива історія про те, як хлопець з Житомирщини став відомим порноактором в Америці. 

  Зміна політичного курсу України за останні десятиліття, а імовірніше, не стільки зміна, скільки пошуки політичного притулку зробили найпопулярнішими не професії вчителів, лікарів, вчених та артистів кіно, а саме ті, про які в присутності дам у пристойному товаристві не згадують. Але час минає, і тим, чого раніше дуже стидалися, зараз чи не пишаються, - пише zt.20minut.ua.

  Зв'язок проституції та політики більш міцний, ніж здається. Як відомо, проституція – це найдавніша професія в історії людства. І тут доречно згадати, наприклад, жарт Рональда Рейгана на нараді з бізнесменами у Лос-Анджелесі 2 березня 1977 року: «Кажуть, що політика – друга найдавніша професія. Але я дійшов висновку, що у неї набагато більше спільного з першою». Недарма Рональд Рейган у першій професії був актором. Він міг влучно підібрати цитату і дуже вчасно її використати.

  Ми вже неодноразово зверталися до такої досить делікатної теми, як надання інтимних послуг в індивідуальному порядку. Ну, інколи не зовсім індивідуальному… Можна також констатувати вже сталий факт, що ринок завжди диктує правила гри. І якщо є попит, то обов’язково знайдеться й пропозиція. (Це фігура мови і ніяк не стосується однойменної політичної партії, – авт.). Житомир у цьому сенсі не виключення. Нагадаємо, що протягом багатьох століть Житомир був неабияким собі містом, яке навіть могло впливати на перебіг історичних подій кількох країн одночасно. Так, на початку ХХ століття Житомир спромігся бути кілька діб столицією України, надрукувати власні «житомирські» карбованці, народити гривню як національну грошову одиницю та багато іншого. Тож нікого не дивував той факт, що у Житомирі протягом ХІХ – ХХ століть існувало від 5 до 15 будинків терпимості одночасно. Були досить дешеві борделі для робітників, де можна було зняти напруження за 10-15 копійок, що наприкінці ХІХ століття складало також пристойну суму. А були і дорожчі борделі, де розважались міські чиновники. Дуже дорогих, столичного рівня, борделів у Житомирі ніколи не було, тому що він хоч і був губернським містом, але все ж завжди залишався провінцією. 

  Наприкінці ХІХ століття занесла нелегка доля до Житомира відомого на той час письменника Олександра Купріна. Взагалі-то Купрін після відставки з військової служби мешкав у Києві, де й користувався послугами відомих куртизанок на Ямській вулиці. Але приїхав до Житомира у пошуках розваг та від нудьги вирішив порівняти сервіс Києва та провінційного Житомира. Порівняння вийшло не на користь провінції. У пересічному житомирському борделі відомому письменнику так нагрубіянили, що він терміново повернувся до Києва і під враженням написав роман «Яма». І хоча в романі описаний київський бордель, поштовхом до всесвітньої слави цього твору послужив скандал зі звичайною житомирською робітницею сфери індивідуальних послуг. Чим ми зараз і пишаємось.

  Час минає швидко, і вже за віконцем пролетіло два десятки років ХХІ століття. Коли сто років тому Володимир Ленін проголосив емансипацію жінок, навряд чи йому спало на думку, що після емансипації прийде ера фемінізму, гендерної рівності і вже чоловіки будуть освоювати такі чисто жіночі професії, як модель, спеціаліст з мейкапу та, врешті-решт, фахівець з вгамування одиноких жіночих сердець. Ні, альфонси існували у будь-які часи. Але тільки боротьба жінок за рівні права з чоловіками сприяла появі цілої індустрії розваг саме для жінок. Якщо у Києві як столиці це явище вже звичайне, то для Житомира поки що екзотика. Але, здається, вже поширена. 

  Минулого року ми розповідали про дівчат та хлопців, яким вдалося досягти певних висот в цій галузі. Безглуздо нагадувати, що тільки одиницям з мільйонів вдається щось подібне. Інші, як використаний мотлох, повертаються до Житомира з купою хвороб, сильно пошарпаним життям та з погаслими, майже мертвими очима.

  А спочатку багато хто мріяв про блискучу кар’єру, світову популярність та купу грошей, яка буде постійно падати з неба. Дійсно, можна згадати, що на початку кар’єри Сильвестр Сталлоне знявся в «Італійському жеребці», Тіль Швайґер до світової слави у стрічці «Достукатися до небес» займався озвучуванням порнофільмів і навіть Джилліан Андерсон, за чутками, до зіркової ролі Дейни Скаллі у серіалі «X-files» знялася у фільмі одразу з трьома іксами. Але повторюємо, що це тільки одиниці з мільйонів. 

  Трохи з історії розваг для дорослих за останні сто років

  Стосовно того, як змінювалася праця в борделях Житомира протягом останніх ста років можна з певністю засвідчити, що ніяк. Грунтуючи подібні висновки з огляду на історичні архівні документи, можна переконатися, що змінювався певною мірою контингент відвідувачів. А ось сама робота не припинялася ні на день.

  Так, сайт «Все про Другу світову війну», посилаючись на більш ніж 1800 друкованих джерел інформації і майже 2000 електронних, визнав за необхідне присвятити цілий розділ цій делікатній темі. Окремо на сайті є розділ про роботу борделів саме у Житомирі під час Другої світової війни.

  Німецькі джерела повідомляюит про жахливий стан речей у Житомирі, адже місцеві «працівниці» розбіглися і відмовлялися надавати відповідні послуги німецьким загарбникам. Не стільки з патріотичних міркувань, скільки побоюючись помсти від співгромадян. Тож німецьке командування окремим указом розпорядилося завозити на Східний фронт дівчат із Західної Європи. Привертає увагу ставлення німців до організації солдатських та офіцерських борделів як до звичайної роботи інтендантів: у переліку найнеобхіднішого для успішного ведення бойових дій жінки перебували десь поміж продовольством та фуражем.

  Наприклад у Житомирі бордель з голландками німці відкрили після того, як серед розташованих у місті військ почастішали випадки венеричних захворювань. Раніше персонал завозили з Франції та Польщі. Незабаром арійських громадянок стало не вистачати, і у березні 1942 року був відданий наказ комплектувати борделі місцевими жінками, що відповідають арійським стандартам краси і володіють німецькою мовою. Жінок з окупованих народів брали на роботу в борделі далеко не завжди за їхньою згодою. Часом німецька влада просто обманювала слов'янок. Наприклад у Києві міська біржа праці свого часу пропонувала українкам роботу офіціантками. Але після двох-трьох днів в офіцерських їдальнях їх насильно відправляли в офіцерські борделі. Як правило, у борделях працювало від 10 до 30 жінок.

  У населених пунктах зі значною чисельністю підрозділів вермахту польовий комендант особисто давав дозвіл на відкриття борделю і брав на себе відповідальність за його обладнання в суворій відповідності до гігієнічних стандартів. Обов'язковою була наявність ванних з гарячою водою і санвузлів, а над ліжком висів плакат, що забороняв робити «це» без засобів індивідуального захисту. (У наш час навіть у Києві влітку не буває гарячої води, а про Житомир взагалі згадувати зайве!)

  Заробітки дівчат у борделях становили приблизно 500 рублів у тиждень (Радянський рубль ходив на цій території паралельно з маркою, курс 10:1. Після війни у Радянському Союзі були проведені грошові реформи у вигляді деномінації. Так, під час реформи 1947 року гроші обмінювалися за курсом 10 до 1, а реформа 1961 року проводилася одночасно у вигляді деномінації та девальвації, що призвело до недооцінки радянського рубля майже в 2,5 раза).

  У Житомирі під час окупації німці жили досить компактно в районі сучасних вулиць Лермонтовської, Пушкінської, Миколаївської (зараз Фещенка-Чопівського), тобто там, де до революції мешкали поважні особи, відпочивальники та актори міських театрів. Логічно зробити висновок, що саме там і були розташовані борделі для офіцерів. Солдатські борделі існували як додаток до кожної військової частини і були одним цілим з нею.

  Тут потрібно зробити ліричний відступ. Важко згадати, хто саме з ватажків бурхливих подій 20-х років в Україні сказав історичну фразу: «Ніколи не чіпайте кучерів, повій та акторів – вони прислужують будь-якій владі». Саме так і відбулося під час Другої світової. Частина трупи житомирського театру була евакуйована на Схід, інша частина під керівництвом Володимира Магара (з 1960 року – народний артист СРСР) дала для військових частин 3-го Українського фронту понад триста концертів в якості фронтової агітбригади. А ось тих, хто залишився, німці особливо не чіпали. Навіть під час окупації у Житомирі працювали два театри. Один – у приміщенні міського театру, зараз це обласна філармонія, інший – на Михайлівській. З репертуаром проблем не було. Німецьке командування заборонило виселяти акторів з їхніх будинків із зони компактного розташування військ та навіть розпорядилося видавати пайок. До речі, Володимир Магар після війни не повернувся до Житомира. Він працював деякій час в Ужгороді, потім очолював театр у Запоріжжі, який і носить зараз його ім’я.

  Слід зазначити, що, крім проституції, окупанти багатьох жінок просто примушували до співжиття, залякуючи їх можливістю розстрілу або шантажуючи дітьми і родичами, іноді за можливість отримувати їжу. Однак наявність борделів не вберегла радянських жінок від масового зґвалтування німецькими військовослужбовцями.

Так, за спогадами одного з житомирян, який повернувся до рідного міста після його звільнення 31 грудня 1943 року, він побачив біля польського кладовища жахливу картину, коли жінка в неосудному стані розбила каменюкою голову власному немовляті. Сусіди пояснили, що під час окупації її було зґвалтовано німецькими офіцерами і вбите дитя саме від них.

  Незважаючи на всі заходи, що вживалися окупантами щодо попередження та боротьби з венеричними захворюваннями, вони залишили досить важкий спадок країні. Після війни середній показник захворюваності на сифіліс у СРСР склав 174,6 особи на 100 тисяч населення. Хоча головна заслуга в цьому належала не жінкам, що пережили окупацію, а чоловікам, котрі побували в Європі з визвольною місією. Щоб повернути середній рівень захворюваності до довоєнного рівня (3,5 випадка на 100 тисяч чоловік), знадобилося 10 років.

  Але повертаємося до сучасності, тому що у війну не було фемінізму!

  Ринок сучасної індустрії розваг для дорослих вибухнув після оголошення карантину. Зрозуміло, що якщо дорослі та здорові люди проводять вільний час майже в чотирьох стінах, то на думку цілком логічно спадають дорослі розваги. Коли контенту на сайтах певного профілю вже не вистачає, то починаються пошуки на сайтах знайомств. 

  Що стосується вікового обмеження на сайтах знайомств для дорослих, то це повна профанація. На меню, що з'явилося на екрані, впевнено натискаєш кнопку «Старше 18 років!», і повний функціонал сайту до ваших послуг! Можна вибрати будь-яку тематику. У Житомирі, крім традиційних знайомств, чоловіків з жінками, вже кілька років працює група шанувальників BDSM-розваг, костюмованих оргій та інших звичайних «родзинок» для одиноких сердець. На цьому тлі навіть свінгери вже мають вигляд архаїзму. Але є досить молодий напрям роботи для хлопців, які втішають самотніх жінок. І це вже не альфонс, якій існує за кошт дами аж ніяк не бальзаківського віку, а справжній красень-жигало, тобто фахівець з надання жінкам певних чоловічих послуг на нерегулярній основі. Офіційно не можна зазначати цю професію як проститут, тому що проституція як фах, незважаючи на численні спроби наших народних обранців легалізувати, ще заборонена. Але після легалізації канабісу ця справа, напевно, зрушиться в потрібному напрямі. Тож офіційно це називають «ескорт» або «послуги чоловічого ескорту». Для пересічного громадянина, який не в темі, це звучить як «послуги особистого охоронця».

  Якщо порівняти зарплату чоловіків в ескорті, то вона майже така ж або трохи менша, ніж у дівчат. Одне з агентств Дніпра пропонує зарплату від 20 000 гривень на місяць. У Києві зарплата майже аналогічна або навіть вище, якщо хлопець, крім чоловічої сили, має трохи розуму в голові та вміє розважати заможних жінок. Так, чоловічих агентств по Україні досить багато, і таке є в кожному місті. Туди охоче йдуть молоді й гарячі для легких грошей.

  Деякі агенції навіть влаштовують для початківців освітню програму-мінімум з найважливішими порадами. Ось, наприклад, п’ять пунктів, на думку одного з сайтів, в яких повинен розбиратися працівник ескорту, щоб не потрапити у незручне становище:

  - Авто. Не обов'язково знати все досконально. Але відрізнити не нову (хоч і пристойну) тачку від нової ти зобов'язаний. 

  - Годинник. Погортай журнали і каталоги. Тобі буде цікаво, скільки багаті носять на руках грошей. Не треба вивчати сегмент до 100 гривень, поцікався швейцарськими фірмами.

  - Шмаття. Шмаття – це суєта, але якщо клієнтка дійсно нормально заробляє, вона буде витрачатися на дорогі речі. Одиниці не надають цьому значення, вдягаючи найпростіший одяг, але основна маса вибере якість. Розбирайся не тільки у жіночому одязі, а й у чоловічому, звичайно ж, преміум сегменту.

  - Їжа і ресторани. Звичайно, неважливо, куди тебе водять, але хотілося б у комфорті і там, де затишно, а якщо ти завжди можеш порадити хороше місце, то ціни тобі немає.

  - Готелі. Є топ-сегмент, це Four seasons, Lotte, Kempinski, Rixos... а далі не запам'ятовуй, відпочинок або відпустка повинні проходити в комфорті.

  Сучасні реалії нашого життя, або кар’єра в стрічках для дорослих…

  Дуже рідко хто з хлопців може довго втриматися у цій ланці послуг. Але є й виключення. Ми вже розповідали про хлопця, який зміг побудувати власну кар’єру у Сполучених Штатах. Цього разу ми пропонуємо маленький ексклюзив – невеличке інтерв’ю з хлопцем, який почав з ескорту, а зараз став одним з відомих акторів стрічок для дорослих. Нашому візаві 42 роки, що немало для актора цієї категорії. Умовно будемо звертатися до нього поширеним ім’ям Олександр. Або Алекс, як прийнято в англомовному світі.   

  Автор: Привіт! Як ти потрапив у цю досить закриту сферу?

  Алекс: Нічого незвичайного. Народився у маленькому селі біля Народичів. Але після аварії на ЧАЕС почалося переселення. Батьки все життя працювали на землі і нічого, крім неї, не бачили. Їм що у цьому селі працювати, що в іншому – різниці немає. А ось молодь почала розбігатися. Так я потрапив на навчання до Житомирського педуніверситету. Вже на першому курсі зрозумів, що батьки не зможуть допомагати, та почав самостійне життя. Трохи заробляв по ночах, потім з одногрупниками їздили за ці гроші відпочивати до нічних клубів у Києві. Там якось напідпитку переспав з жінкою, набагато старшою за мене. 

  Автор: Це щось з історії «Алекс. Початок»? 

  Автор: І…?

  Алекс: Тоді я зрозумів, що мені цікавіше зі старшими за мене жінками. Я вчився на відділенні іноземної філології – англійська та німецька мови. Спілкування, яке спочатку починалося як розвага, поступово переросло у зацікавленість новими знайомствами. Це вже було щось на кшталт наркотику.

  Автор: І ти почав це робити за гроші?

  Алекс: Ще ні. Тоді я просто спілкувався. Але мене почали нові знайомі запрошувати на різні заходи до Києва. І в якийсь момент я навіть сам не зміг зрозуміти, як це сталося. Напевно, це була своєрідна еволюція, поступовий рух вперед. До мене підійшла моя вже добра знайома разом з акуратно одягненим чоловіком та запропонувала надавати послуги самотнім жінкам за гроші. Я спочатку розгубився, але чомусь не здивувався. Так і почалася кар’єра хлопця з ескорту у Києві.

  Автор: А які взагалі обов’язки ескортника?

  Алекс: У кожного ескортника є своє амплуа. Я, наприклад, часто працював із сімейними парами, тому що моїм першим клієнтом була саме пара. Мене викликав чоловік для своєї дружини. По телефону сказав, що хоче зробити дружині такий подарунок. Клієнти залишилися задоволені, я до них ще двічі їздив.

  Автор: А як ти потрапив у кіно для дорослих, та ще й в Америці?

  Алекс: Після отримання диплома зрозумів, що я тут нікому не потрібний. Навіть моє знання англійської та німецької в Україні не допоможе. Тож через пару років почав добиватися візи у США. Спочатку зміг отримати тільки тимчасову, робочу, потім – постійну. А проживши в Америці певний термін, отримав громадянство. Зараз я – громадянин Сполучених Штатів.

  Автор: Це так ти потрапив до Америки, а як потрапив у кіно?

  Алекс: Звичайно, потрібні були гроші. Я офіційно працював у маленькому офісі. Багато наших клієнтів було з країн колишнього Радянського Союзу. Мову знали погано. Я почав надавати послуги з вивчення мови, потім поступово почав заробляти тим самим, що й у Києві. Емігранти – народ дуже винахідливий. Це корінні американці вже почали лінуватися, а нам доводиться постійно важко працювати, щоб вижити. І знову у певний момент мені колишній співвітчизник запропонував спробувати себе в іншій справі. Спочатку соромився, але це швидко минуло. 

  Автор: А як в тебе з особистим життям?

  Алекс: Я давно одружений, у мене є діти. Моя дружина знає про мій спосіб заробітку. Але вона сама емігрувала з Північної Америки, тому ставиться до цього спокійно. А діти ще занадто малі, щоб щось зрозуміти. Та я й не збираюся це рекламувати їм. Щоб застерегтися від несподіваних хвороб, в Україні я застосовував мірамістин. Тут я також приймаю аналогічні препарати. І ще обов’язково презервативи та регулярний медичний огляд. Це гарантія того, що я нічим не нагороджу своїх клієнтів та родину. 

  Автор: А цікаві випадки були?

  Алекс: Якщо стосовно здоров’я, то все гаразд. А ось було пару разів, коли клієнтки намагалися шантажувати і погрожувати, що розкажуть про все моїй родині. Ми тоді з дружиною довго жартували з цього приводу.

Руслан Мороз

Новини Житомира

 

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework