Поспіхом проїжджаючи із Артемівська в напрямку Дебальцевого вдалося без пригод доїхати до блокпоста «Замок», що в Луганському.

Звісно, хотілося дістатися крайніх позицій 30-ї окремої механізованої бригади, які знаходяться на лінії розмежування, але піхотинці волинського з’єднання завбачливо туди не пропустили. Адже кілька днів тому бойовики гатили по них із 152-мм гаубиць. А безпосередньо на передовій ще й ворожі снайпери та міномети працюють без упину. Тому там людям із фотокамерами не раді, адже об’єктиви виблискують на сонці, саме в них і цілять окупанти.

Порадившись з колегами, прийняли рішення дістатися крайніх позицій 30-ки в іншому напрямку, в бік Горлівки, що недалеко від водосховища Вуглегірської ТЕС. Їхали максимально швидко, адже тут часто можна натрапити на ворожі ДРГ. Можливо, комусь це видасться смішним, але «швидко» в нашому випадку становило менше 40 км/год. Дорога, як така, тут зникла з початком бойових дій. Її численні пошкодження у вигляді вирв та ям, здатна долати хіба що військова техніка. Наш УАЗ із цим завданням упорався.

На опорному пункті одного з взводів «тридцятки» мене зустріли привітно. Одразу помітно господарський хист в облаштуванні позицій. Все обладнано, як то кажуть, за останніми воєнними вимогами. Бліндажі укріплені, бетонні довготривалі вогневі точки готові, інженерні загородження — на потрібних напрямах.

Командир взводу молодший лейтенант Микола Кернес розповів, що до них тут дислокувалися десантники. Ще 3–4 місяці тому позиції не були обладнані. Проте після того, як шефство над укріпрайоном узяла Полтавська ОДА, ситуація кардинально змінилася. Протягом короткого терміну завдяки цивільній техніці та працівникам вдалося створити суттєву перешкоду, яку навряд чи вдасться подолати окупантам.

За словами офіцера, терористи не полишають спроб пройти в наш тил, але їм це не вдається. Буквально кілька днів тому ворожа диверсійно-розвідувальна група намагалася проскочити опорний пункт. На дальніх підступах спрацювала розтяжка і сигнальна ракета піхотинців, тому бойовики відразу ж відійшли на окуповану територію. Їхні намагання пройти по флангах теж не є вдалими. Все рідшим тут стає поява терористів, адже вони, схоже, зрозуміли, що їхні старання марні.

Як наслідок — почастішали випадки обстрілів зі значної відстані, зокрема, снайперами бандитських формувань. І якщо в полі — це одне, то стрільба із багатоповерхівок — зовсім інакше. Річ у тому, що перед позиціями опорного пункту 30-ки знаходиться населений пункт, який є буферною зоною. За домовленостями ні терористи, ні наші військові не можуть вести там бойові дії. Але ж для бандитів закони та правила не писані. От і буває, що ворожі снайпери заходять в містечко, «турбують» українських військовослужбовців. Розгорнути більш бурхливу діяльність бойовикам не дозволяє місцеве населення, яке твердо стоїть за Україну.

— У буферній зоні перед нашими позиціями проживають багато переселенців із Горлівки, Дебальцевого та інших окупованих територій, — зазначає молодший лейтенант Микола Кернес. — Вони вже бачили ті жахіття та розруху, які з’являються разом з терористами. Цілком логічно, що люди підтримують Збройні Сили України.

Після приходу чергового російського «гуманітарного конвою» в Дебальцеве кількість обстрілів українських позицій у районі, де завдання виконують військовослужбовці 30-ї окремої механізованої бригади, значно зросла. Командир відділення кулеметного взводу сержант Микола Черевко розповів, що кожного разу, коли «братська» країна привозить на Донбас «товари першої необхідності», ситуація там неабияк загострюється. У бік українських військових починають летіти міни, великокаліберні снаряди тощо.

— Терористи постійно порушують Мінські домовленості. Якщо в нас є чіткий наказ не стріляти, то в них, таке враження, взагалі панує цілковита анархія, — говорить молодший лейтенант Микола Кернес. — Наші старші начальники дали однозначно зрозуміти, що за несанкціонований та неузгоджений вогонь у бік противника до нас будуть застосовуватися дисциплінарні стягнення. Якщо ж терористи підходять надто близько, командування вчасно дає наказ на відкриття вогню. А такі випадки непоодинокі.

Молодший лейтенант Микола Кернес розповів, що часто бойовики, відчуваючи свою безкарність, намагаються здійснювати різні провокації по відношенню до підрозділів ЗС України. Проте наші військовослужбовці все чудово розуміють і застосовують зброю лише за крайньої потреби. Якщо ж виявляється, що поряд вештається терористична диверсійно-розвідувальна група, піхотинці її швидко блокують та знешкоджують. Причому роблять це так вправно, що в бойовиків сформувалося почуття страху, тож вони намагаються взагалі не мати жодних справ із особовим складом Новоград-Волинської бригади.

Коли ми на прощання обмінювалися міцними рукостисканнями із військовослужбовцями опорного пункту 30-ї окремої механізованої бригади, вони запевнили, що жоден окупант повз них не прослизне, надто за підтримки місцевого населення. Виїжджаючи на побиту дорогу, яка потім виведе на артемівський напрямок, ми чули горді вигуки: «Слава Україні!» — «Героям слава!»

Микола Федорків, Народна Армія.