У другій половині XIX століття в цих самих болотах стали добувати залізну руду, і з 1889 року в селищі запрацював найбільший у Волинській губернії чавуноливарний завод. З ємільчинського чавуну відливалися рейки для будівництва Транссибірської магістралі.

На жаль, а може, і на щастя, сьогодні ні про який видобуток заліза в місцевих болотах, а тим більше ні про яке лиття чавуну в Ємільчине мова не йде. Припинення його виробництва сталося відразу після революції. Добувати болотну руду виявилося дорогим задоволенням.

Ємільчине — селище міського типу в Житомирській області України, адміністративний центр Ємільчинського району.

"Межирічка" (попередня назва, до кінця ХІХ століття), "Мільчин" (ідіш), "Йемельчено" (нім.), "Йемільчіна"(по венгерському), "Эмильчино" (рос.) вперше згадується в актових Житомирських міських книгах під 1585 роком, як маєтність К.Острозького і знаходилося під владою шляхетської Польщі. У XVII ст. - власність Любомирських, з 1812 р. - Уварова.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією Ємільчине з 1796 року стало містечком Новоград-Волинського повіту Волинської губернії.

Ємільчине — село Волинської губернії, Новоград-волинського повіту, при річці Уборті, в 40 верстах від повітового міста; жителів близько 1000, дворів 134. Поблизу чугуноливарний завод, на якому виплавлено в 1890 р. чавуну в штиках 8804 пуди, у відливках — 5585 пудів.

З 1923 року Ємільчине стало адміністративним центром одного з найбільших поліських районів – Ємільчинського.

За матеріалами zhitomir.vv.si

Всі новини Житомира