АВТО RIA

Одне із найцікавіших сіл Житомирщини:  козацька церква, костьол ХІХ ст., залишки древлянського городища та чарівна природа Полісся

Одне із найцікавіших сіл Житомирщини:  козацька церква, костьол ХІХ ст., залишки древлянського городища та чарівна природа Полісся

  Село Горбулів розташоване на північному сході Черняхівського району, на межі із Радомишльським та Коростишівським.

   Якщо чесно – це село можна віднести до найцікавіших сіл Житомирщини, адже тут ціла купа об’єктів, які могли б бути туристичними: це прекрасна дерев’яна козацька церква, костьол 19 століття, залишки древлянського городища, три гранітні кар’єри, пам’ятник козакам повстанського загону Соколовських, іще один цікавий пам’ятник (більшовицький) та чарівна природа Полісся, - пише wp.ukrainaincognita.com.

  Історію Горбулева подам текстом із Вікіпедії:

  Відповідно до легенди, село засноване за часів Київської Русі. У 1151 році князь Андрій Боголюбський побудував у селі монастир. Назву Горбулів населений пункт отримав від того, що колись подорожні, їхавши чи йшовши по шляху із села Моделева чи Потіївки на Житомир, з лівої сторони бачили величезний горб, який в народі називали Дівич-горою. Далі йшло поселення, яке перші поселенці називали Горбулів (тобто горб у ліво).

  В ХІІ столітті, під час нашестя татаро-монгольського хана Батия, село повністю зруйноване. В письмових джерелах село згадується в 1584 році.

gorbuliv1

Покровська церква.gorbuliv1

  З 1910 року, зусиллями італійського підприємця на прізвище Ліва, у селі розпочато розробку покладів каміння лабрадориту. Розробка каміння триває й дотепер — у Горбулеві працює 3 кар’єри.

  1917 року, одразу після проголошення УНР, Горбулівське парафіяльне училище, зусиллями Тимофія Соколовського (батька Олександри та Дмитра Соколовських), стає однією з перших українських гімназій на Центральному Поліссі, директором якої стає дружина його сина Дмитра – Надія Соколовська.

  Радянську окупаційну владу в селі було встановлено на початку 1918 року. В роки визвольних змагань на території Горбулева і навколишніх сіл діяв загін, що воював проти радянських окупантів, яким керував житель села Соколовський. Загін був знищений, а Дмитро Соколовський убитий у 1919 році. 7 листопада 1924 року в селі споруджено пам’ятник жертвам революції.

  Головною пам’яткою Горбулева є прекрасний дерев’яний Покровський храм, збудований у 1746 році. Про нього дуже гарно написав Андрій Власенко на сайті “Наша Парафія”. Далі текст звідти.

  Якщо у загальну статтю про дерев’яну УЦА в якості заголовної світлини ми дали горбулівську церкву, це щось та значить. Вона справила на нас невигладне враження — досконалою чистотою форм, божественною простотою обрисів, лагідним українством ліній…

gorbuliv1

  …Битий шлях до села, славного боротьбою за волю Батьківщини часів УНР, за останнє століття практично не змінився. Тільки тепер замість хоробрих отаманів і козаків по ньому раз у раз їздить грейдер, перетворюючи путівець на старовинний рубель і відтак змушуючи зуби мимоволі вибивати кулеметний дріб. Окрім дороги, про героїчні часи Горбулева нагадує пам’ятний хрест, встановлений у 2010 р. біля церковного обійстя зусиллями і коштом заїжджих та місцевих патріотів.

  Так, бойовий горбулівський дух не згас. Ми відчули його в тих кількох бабульках, що прийшли до храму на всенішне богослужіння. З якою гордістю розказували вони про свою дивовижну церкву, про своє село, як уболівали за долю України… А ми слухали і роздивлялися.

  Яка затишна церква! Наївно-щирі і водночас «делікатні» розписи вкривали майже усі поверхні, але найбільше вони завдалися у південному Миколаївському приділі. До речі, ми так і не зрозуміли, чому хрещатий храм деякі поважні дослідники називають первісно тридільним — його бічні приділи із чудовим різьбленням ХVІІІ ст. нічим не відрізняються від головних об’ємів храму.

  А потім була служба, і церковнослов’янські молитви з яскравою українською вимовою злітали високо-високо, набагато вище небесно-блакитних склепінь. І разом із старечими деренчливими голосками нам вчувався завзятий спів юної отаманші Марусі Соколовської, загиблої в бою з червоною ордою, — доньки дяка і сестри священика Покровської церкви.

  Героям слава і вічная пам’ять!

  Костьол Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Горбулеві був зведений у 1857 році, припускають, що за кошти тодішнього власника села, поміщика Подгороденського. У радянські часи храм закрили, він зазнав суттєвих руйнувань, і стоїть напівруїною. Подейкують, що збираються кошти на його відновлення. Біля костьолу розташований старий польський цвинтар, із надгробками XIX століття.

gorbuliv1

gorbuliv1

gorbuliv1

gorbuliv1

gorbuliv1

  Ну і ще раз хочеться згадати про родину Соколовських

  Найславетніші з мешканців Горбулева – родина Соколовських, псаломника церкви Св. Миколая в Горбулеві Тимофія та його дружини Явдохи – мала багато дітей і прославилася своїми героїчними справами по всій Радомишльщині.З початком війни проти більшовиків родина Соколовських також активно включається у збройну боротьбу, об’єднуючи довкола себе селян.

  В січні 1919 року, під час придушення більшовицького заколоту в Коростишеві, гине наймолодший з братів Соколовських – Олекса.Батько, майже 70-річний Тимофій Соколовський очолює штаб повстанського загону Радомишльщини, бойовим командиром якого стає його син Дмитро, член Української партії соціалістів-революціонерів. До загону вступає й наймолодша донька Соколовських – гімназистка Саша, що стає його зв’язковою та веде ідеологічну роботу.

  Зазнавши кількох поразок, більшовики кидають проти загонів Соколовського два додаткові піхотні полки та кавалерію.Однак на поміч поліським повстанцям армія УНР висилає загони отамана Волинця з Поділля, які наприкінці квітня 1919 р. разом із соколовцями б’ють червоних у Горбулеві та околицях і в травні поновлюють владу УНР у Радомишлі, в червні разом із загонами Колесниченка й Палієнка – також у Звягелі, сьогоднішньому Новограді.

  Отамана Дмитра Соколовського вбивають в ніч на 8 серпня пострілом з-за вікна під час наради в рідному Горбулеві.По смерті брата на чолі повстанців стає старший брат – Василь Соколовський, який формує з загону бригаду імені Дмитра Соколовського, що в складі І-го корпусу Армії УНР бере участь у наступі на Київ.Українці розбивають більшовиків на більший частині Центрального Полісся, відновлюючи контроль над Житомиром, однак від рук зрадників гине й третій брат з родини Соколовських – Василь Соколовський.Останній з чотирьох братів – Степан – має сан священика, що не дозволяє йому воювати, й на чолі загону стає їхня сестра – юна Олександра.

  Серед інших під орудою отаманки Марусі Соколовської воює й письменник Клим Поліщук, що пізніше докладно описує “граціозний образ гнучкої, золотокосої, синьоокої панни Марійки”, зокрема подає й її пряму мову:

  “Життя мене змусило стати отаманшею. Нічого було робити, коли всі в один голос кричали: “Немає Соколовського, так хай Соколовська отаманствує! Інших отаманів не хочемо!.. Ви думаєте, що мені потрібна війна? Що мені у ній? Я жінка ще молода, я хочу жити, але що робити? Все, що тільки було у нас, розбито і розграбовано. Спалили навіть ту школу, де ви колись учителювали. … Нині, як бачите, мене оберігати нікому, а навпаки… Я оберігаю… “.

  І тендітна отаманша, козачка-характерниця Маруся Соколовська справді виявилася достойною військовою керманичкою подібно до легендарної Жанни д-Арк.

  “Перед моїми очима й по сьогоднішній день стоїть постать стрункої, невеличкої ростом дівчини, що була одягнута по-мужеськи. Їздила верхи, як найкращий козак. Добре володіла рушницею. … Як і її брати, була відважного десятка, і серед повстанців користалась авторитетом … серед селян Маруся була легендарною особою, … дуже часто вона рятувала селян від большевицьких продналогів”, – згадував інший учасник подій Фещенко-Чопівський.

  Загони Марусі Соколовської продовжують воювати спільно з регулярними частинами УНР та галичанами з УГА по всьому Центральному Поліссі, в тому числі під час взяття Києва, а також на Поділлі, де Маруся бере участь в окружному з’їзді отаманів у Германівці.

  У листопаді 1919 року війська отаманки протистоять росіянам-денікінцям під Мотовилівкою та більшовикам під Фастовом, однак невдовзі Маруся Соколовська гине – найімовірніше також від рук зрадника на прізвище Найда, хоча існують й інші свідчення, які вказують на те, що важко поранена Маруся була вивезена за Дунай.

  Тим не менше, в рідному Горбулеві новий отаман повстанців Шабатурка встановлює хреста з написом: “Тут спить донька України Марійка Соколовська, родом з села Горбулева, Радомиського повіту. Боролась за право. Загинула від руки зрадника 6 листопада 1919-го року. Прохожий, схили голову перед її завчасною могилою!”.

  Після падіння Радянської влади в Горбулеві були відновлені могили членів родини Соколовських та встановлено пам’ятник козакам і козачкам “соколовцям”, що полягли в українсько-радянській війні 1917-1920 рр.

gorbuliv1

gorbuliv1

gorbuliv1

  У Горбулеві є пам’ятник більшовикам, збудований із цвинтарних надгробків, у 1924 році.

Фото Романа Маленкова.

Новини Житомира

 

Последнее изменение Пятница, 29/01/2021

Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

ОСТАННІ КОМЕНТАРІ

 

 

 

 

 

 

 

 

marschrut

Погода
Погода в Житомире

влажность:

давление:

ветер:

BP link u

Go to top
JSN Time 2 is designed by JoomlaShine.com | powered by JSN Sun Framework