Попри те, що текст цього документа був опублікований іще далекого 1871 року у відомому історичному виданні «Архив Юго-Западной России», цей факт залишився невідомим в історичному літописі Новополя. Тож час нарешті привернути увагу до нього. 

Новопіль, як і усі довколишні землі, тоді перебував у складі Речі Посполитої, а місцеві українці були греко-католиками. Упродовж тривалого періоду, поки це поселення залишалося малочисельним і не могло утримувати власного священика, новополяни були приписані до унійної парафії у Вільську, а від 1752 року, - вірогідно, до Івановичів.
У червні 1765 року Унійним митрополитом Київським та Усієї Руси Феліціяном-Пилипом Володковичем нарешті було видано декрет, котрим дозволялося побудувати у Новополі свою церкву. 1770 року храм було збудовано та посвячено. Кожна церква та її настоятель мали отримати відповідне упосаження чи забезпечення від місцевого власника. Тому тогочасний дідич Новополя, відомий річпосполитський магнат та острозький ординат князь Януш-Олександр Санґушко (1712-1775) і видав 1 вересня 1766 року у своїй резиденції у Дубно відповідну фундушеву грамоту. Вона була написана польською мовою та адресувалася князем новополянам і митрополитові Пилипу Володковичу. Цікаво, що цей фундушевий привілей зазначає тогочасних посесорів (фактичних утримувачів від імені Януша-Олександра Санґушка) «Новогополя» - овруцького підкоморія Івана Павшу та його синів. У ньому, прагнучи, за словами документа, «аби Божа слава могла ширитися щораз далі», дідич, «зваживши потреби мешкаючих тут людей та шляхти, що через віддаленість місця парафії (себто найближчої церкви у Вільську), відправ та спасенних повчань для дітей не можуть мати», постановляє про своє прагнення виставити у «селі Новомуполі із прилеглостями» церкву. Безперечно, найцікавіше в тексті фундушевої грамоти 1766 року – згадки про ті ділянки, які виділялися для потреб церкви та пароха-настоятеля. Це були «ділянка-пляц на церкву та цвинтар на давніх могилках у тому таки селі Новомуполі», трохи згодом у фундуші ця місцина звана ще як «старе церковище». Слід гадати, що власне нинішнє церковне подвір`я, на якому століття потому було споруджено нинішній храм, колись дуже давно – вірогідно ще в 17 столітті – було погостом чи навіть місцем церкви! Втім, це питання окремого дослідження.

Надалі Януш-Олександр зазначає, що ним визначається для обійстя пароха місцина в тому самому місці «одразу навпроти тієї таки церкви, понад лозою, їдучи дорогою з Новогополя до Житомира» - вочевидь, це ділянка землі трохи далі в бік Вільська. Інша ділянка землі – вже ліворуч від тієї дороги – виділялася на город чи ділянку для оранки отця-настоятеля. Сіножать же «на тридцять косарів» для пароха мала бути відмежована «над Гороблівкою (можливо, Горобіївкою – вірогідно, потічком) від вільської границі із Новимполем». Згаданий потічок Гороблівка, назва якого давно призабута, найімовірніше, - це той, котрий нині тече паралельно дорозі до Вільська дещо віддалік від неї.

Загалом до парафії новопільської церкви мали відноситися, «як ближчі», також ще й чотири сусідні поселення – Крученець, Клітище, Давидівка та Грушки. Поза тим, князь Санґушко прохав митрополита Володковича визнати та прийняти презентованого дідичем священика за місцевого пароха (ним став за кілька років отець Андрій Червінський), котрий «повинен мати найголовнішу наполегливість у прихильності душ Богові і помножувати з Римським костелом у єдності Божу славу у тій таки церкві». Насамкінець настоятелеві прирікалося, аби той молився за начальствуючих осіб та фундаторів, а «акциденси» (требні гроші) за шлюби, хрестини та поховання брав згідно з настановами Замойського Синоду 1720 року, «втім, без прикростей для убогих парохіян».

Таким чином, маємо унікальний документ зі старовинної церковної історії Новополя. На щастя, опріч нього, в архіві збереглися інші документи про ту першу новопільську церкву. Так нещодавно вдалося виявити також метричну книгу 18 століття, яку провадив місцевий новопільський парох, а також навіть два неймовірні описи тієї церкви кінця 18 століття! З останнім документом – оскільки й часу освячення першого відомого місцевого храму так само невдовзі виповниться 250 років – сподіваємося також ознайомити читачів.

Матеріал Підготував Юрій Малашевич на основі дослідження Романа Захарчена