Через розбіжності календарів ми відзначаємо Новий Рік двічі – за старим і новим стилем.

Таким чином, в ніч з 13 на 14 січня кожен може дозволити собі «досвяткувати» найулюбленіше свято.

Традиція відзначати Старий Новий рік виникла після 1918 року, коли в Російській імперії було введено нове літочислення. Різниця між юліанським календарем і григоріанським календарем становить 13 днів, завдяки чому і з'явилося це, в якомусь сенсі, унікальне свято.

Цікаво, що різниця між юліанським і григоріанським календарями збільшується кожне сторіччя, коли число сотень на рік від Різдва Христова не є кратним чотирьом, на один день. Тому з 1 березня 2100 року ця різниця складе 14 днів. А з 2101 року Різдво і Старий Новий рік будуть відзначатися на день пізніше.

Традиції на Старий Новий Рік. Щедрий вечір

Незважаючи на те, що своїм виникненням Старий Новий рік зобов'язаний лише розбіжності дат, багато ставляться до нього як до цілком самостійного і повноправного свята.

Для віруючих цей день має особливе значення, оскільки від душі відсвяткувати Новий Рік вони можуть лише після закінчення Різдвяного посту. Але і серед тих, хто не дотримувався посту, охочих відзначити прихід Нового Року за старим стилем не менше.

Вечір напередодні Старого Нового Року у народі називається щедрим. Святкування його походить від стародавнього дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це також день преподобної Меланії (Меланки, Маланки, Міланки).

Міланка-Вода приходить на Щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про майбутні урочистості і погостювати, в народі так і називають — гостини Меланки.

В українській народній традиції обидва свята об'єдналися в Щедрий вечір, або свято Меланки.

В цей день, вранці, починають готувати другу обрядову кутю — щедру. На відміну від багатої, яка готується на Різдво, вона не пісна. Як і на багатий вечір, кутю також ставлять на покуті.

Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб віддячити гостей, який прийдуть сьогодні ввечері щедрувати і засівати.

Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи посівальників, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Дівчатка-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати.

На Меланки ходять і групи хлопців. Це називається «водити Меланку». Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, зазвичай, перевдягнений в жіноче вбрання і його називають Меланкою.

За давнім поліським звичаєм перебрані («ряжені»), закінчивши ритуальний обхід, вранці йдуть на роздоріжжя палити «Діда», або «Дідуха», – снопи соломи, що стояли напоготові від Святого вечора до Нового року. Потім компанія організовує стрибки через багаття. Це обряд очищення від спілкування з нечистою силою.

А наступного дня, на світанку, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких.

Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком. Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять – тільки хлопці, тому дівчата не посівають.

Обряди

Зі щедрою кутею пов'язано багато побутових обрядів. Так, щоб залагодити якийсь конфлікт, сусіди йшли один до одного миритися, щоб Новий Рік зустріти в мирі та злагоді. Хлопці, котрі перед цим «отримали гарбуза», вдруге засилали сватів з надією на згоду.

Ввечері цього дня дівчата ворожать.

За старим звичаєм, коли дівчата починали ворожити, парубки викрадали в них вдома двері або калітки, як би не чинили опір господарі. Щоб повернути вкрадене, батько дівчини мусив виставити могорич.