Будинок руйнується, а деякі частини фасаду вже втратили первинний вигляд. Сама садиба заросла бур'яном. Будівля внесена до Державного реєстру архітектурних пам'яток національного значення. Однак, ще до кінця 1990-х років, за словами місцевих жителів, споруда виглядала досить пристойно і потребувала лише звичайного ремонту. Загубило її стрімке зростання цін на землю в околицях Києва. У 2000-х роках ділянка з садом і будівлею біла віддана в оренду столичному бізнесмену, після чого дача фон Мекків розпочала на диво швидко руйнуватися. Мешканці Копилова припускають, ґрунтуючись на відповідних чутках, що ця занедбаність має свідому природу — відверті руїни без особливих проблем будуть зняті з державного обліку, земельна ділянка перестане вважатися охоронною зоною і там можна буде будувати що завгодно.
Реконструкція садибно-паркового комплексу до Євро-2012 передбачала повне відтворення атмосфери XIX століття. В рамках проекту садиба мала бути відроджена з камерним музикальним салоном П. Чайковського, побудований театр на 500 місць, планувалося обладнати співоче поле для проведення масових фестивальних дійств. У архітектурному стилі тієї епохи також хотіли звести п'ятизірковий готель на 50 місць. На жаль, до реалізації цього проекту так і не приступили, а інформацію про реконструкцію з офіційних інвестиційних сайтів після закінчення чемпіонату вилучили.
Комплекс тісно пов'язаний з історією трьох великих сімей, які залишили слід, як в історії Російської імперії, так і у світовій культурі — фон Мекк, Давидових і Чайковських.
У 1882-му році власником маєтку Копилів стала вдова Карла Федорович фон Мекка — Надія Філаретівна. У 1888-му разом з сином Миколою вони збудували садибу.

Будинок зводився як літня дерев'яна дача. Стиль — "північний, або дачний модерн". Будівля має 2 поверхи, мансарду і невелику терасу. Прикрашена геометричним орнаментом, виконаним з дерева і романтичними гострокінечними башточками на даху. Навколо будинку був розбитий парк площею 9 гектарів (до нашого часу збереглися ялинові та липові алеї). У Копилові було вирито 2 ставки, в яки поступала вода з річки Здвиж: один — для потреб маєтку, другий — для місцевих жителів. Від села до Брест-Литовського шосе (нині — Житомирська траса) було прокладено дорогу, навколо якої барон наказав посадити тополі, які добре втягують вологу, слугуючи своєрідним природним дренажем. Були побудовані також кінний завод, молочна ферма, млин, водонапірна башта, розарій, що давало роботу селянам. Микола Карлович Фон Мекк також допоміг жителям Копилова створити кооперативне товариство, організував у селі банківське відділення. То ж не дивно, що коли у 1910-му році барон продав свою дачу, більше 30 молодих копилівчан поїхали за бароном до Росії, де отримали роботу на його підприємствах.

У 1889-1890-х роках у фон Мекка в Копилові гостював Петро Чайковський. Надія Філаретівна фон Мекк, меценатка і подруга композитора, — була шанувальницею великого таланту Чайковського. Протягом 1876–1890-х років вона вела з ним листування, популяризувала його твори, надавала матеріальну допомогу. Як не дивно, але Петро Чайковський і Надія фон Мекк ніколи не зустрічались особисто. Пізніше, композитор згадував про садибу в листах:
Копылово мне ужасно понравилось! Новый дом в высшей степени симпатичен; из верхнего этажа, где Коля показал мне комнату, предназначаемую, между прочим, и для меня, открывается прелестный вид совершенно деревенского характера. Молочное хозяйство и всё, что ради него устроено, очень заинтересовало меня
Крім нього до маєтку нерідко навідувались представники інших мистецтв, а барон, будучи спадкоємцем меценатських традицій своєї родини, продовжував надавати їм матеріальну допомогу. Зокрема, він допомагав Михайлу Врубелю, скуповуючи його картини, коли в останнього не було грошей, виділяв художнику кошти на його лікування. Інший живописець — Борис Кустодієв — намалював два портрети фон Мекка, які збереглися до наших днів.
Після Жовтневої революції в 1917-му, Микола фон Мекк не емігрував за кордон, як багато хто в той час, а залишився працювати на батьківщині. Незабаром після декількох арештів він був розстріляний в 1929-му році. А його нащадки досі живуть за кордоном.
Садибу пристосовували до різних потреб: тут протягом майже століття розміщувались: агрономічна школа, німецький штаб (у роки Другої світової війни). З 1943 по 1945-й у приміщенні маєтку Фон Мекків розміщувався військовий госпіталь. Пізніше до 1954-го в цьому приміщенні була розташована центральна районна лікарня, а потім — Копилівська середня школа, сільська рада.

Джерело: gazeta.ua