Тут щосили "потрудилася" радянська влада, яка знищила десятки прекрасних храмів і кілька маєтків. Але, все ж, дещо цінне тут збереглося, сховавшись в маленьких селах болотистої низини річки Здвиж.
Село Болячів розташоване у річечки Водотиї, за 12 км на південний захід від районного центру. На початку 20 століття Болячів був селом, що процвітав з двома храмами. Один з цих храмів уцілів і дожив до наших днів.
Отже, з 1648 до середини 1770-х рр. Болячів входив до складу Паволоцького козацького полку. У 1675 році військо Михайла Радзивілла захопило місто Паволоч (нині - село Попільнянського р-ну Житомирської обл.- авт.). Тоді Болячів і навколишні землі приєднали до Київського воєводства Речі Посполитої. У 1685-1709 роках знаменитий Семен Палій тимчасово відновив Паволочскій полк. З 1793 року Брусілівщіна увійшла до складу Російської імперії. Почалося закріпачення селян і насадження "русского мира". Село увійшло до складу Радомисльського повіту Київської губернії.
Згадане Похилевичем місто Романів - це нинішнє село Романівка Попільнянського р-ну Житомирської області, що лежить у 30 км. на південь від Болячева. У 1616 році Романів був повністю знищений в результаті татарського набігу. Мабуть, цим часом і слід датувати виникнення села Болячів. Хоча, перша згадка про місцевість з такою назвою зустрічається ще раніше - у 1581 році.
Згідно даних Л. Похилевича, перший храм в Болячеві з'явився у 1736 році. А в 1789 році він згорів. Другий храм - дерев'яну церкву Різдва Христового збудували у 1794 році, відразу після звільнення від польсько- шляхетського гніту. Тоді ще не діяли ганебні укази російського уряду про заборону будівництва храмів "в малоросійському стилі". Тому церква Різдва Христового вийшла дивно красивою і гармонійною. Трьохчастний храм з трьома стрункими двухзаломними куполами та розташованою окремо двоярусною дзвіницею. Досконалі пропорції ставлять цю церкву в ряд шедеврів українського народного зодчества (!). Недарма, професор Г. Павлуцький ще у 1905 році включив фото храму в свою працю "Дерев'яні й кам'яні храми" - першу книгу про українську архітектуру. На жаль, прекрасну церкву зруйнували комуністи - варвари 20 століття.
На початку 20 століття в центрі Болячева побудували ще один дерев'яний храм - Петропавлівську (за іншими даними - Покровську) церкву.
Довгий час село прикрашали два храми. Між іншим Петропавлівська церква вціліла. Вона абсолютно невідома громадськості. Комуністи знесли верхи болячівської церкви, але сам храм зберігся. Майже занедбаний, він стоїть на центральній вулиці села. Петропавлівська церква хрещата, пятичастна, на фундаменті з бутового каменю. Побудована в "єпархіальному" стилі. Має три входи - головний і бічні. Вівтарний зруб гранчастий, з прибудованими паламаркою і ризницею. Купол і верхні яруси дзвіниці не збереглися. Головна окраса болячівського храму - його зовнішній декор. Можна стверджувати, що цей провінційний храм володіє самим мальовничим різьбленим декором на території всієї Житомирщини.. Особливо гарні віконні лиштви з витіюватим різьбленням. Горизонтальну шалівку зрубів завершує широкий пояс з різьблених дощечок. В орнамент вплетені стилізовані зображення хрестиків. Всі грані й фронтони будівлі прикрашені різьбленням. Під покрівлею середхресття йде навісний карниз складного малюнка. Над ганком головного входу збереглося хрещате вікно, зараз частково зашите.
Покриття покрівлі - старий шифер і жерсть. Петропавлівська церква перебуває в напівзанедбаному, аварійному стані. Всередину потрапити не вдалося - священик приїжджає тільки на великі свята звідкись здалеку. Храм давно не ремонтувався. Під впливом вологи підгнивають кути зрубів, нижні вінці і шалівка. Фундамент і бічні входи заросли мохом. Багато років тому церкву пофарбували блакитною фарбою. Але фарби на східну частину будівлі не вистачило.... Ганок головного входу демонтовано і тільки іконка Петра і Павла, прибита над дверима, нагадує, що церква чинна. Поруч з храмом - пам'ятник на братській могилі 26- і радянських воїнів, встановлений у 1957 році.

Джерело: ukrainaincognita.com