Є підозри, що в переважній більшості представники славного та працелюбного швейцарського народу взагалі не знають про існування на території України прообразів їх Батьківщини. Свої "Швейцарії" (інколи навіть у декількох екземплярах) є в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Рівненській, Житомирській, Миколаївській, Київській, Черкаській, Донецькій та інших областях.
Назва альпійської держави з'являлася та закріплювалася з легкої руки відомих (й не дуже) осіб, що мали необережність подорожувати в цих краях в різні часи; землевласників, що запрошували садівників-швейцарців на роботу; місцевих жителів або навіть сучасних журналістів. У багатьох випадках навряд чи можна казати про дійсну схожість із справжньою Швейцарією. І взагалі велика чисельність будь-чого часто знецінює те, до чого вона застосовується. Звичайно, всі місцевості, про які йдеться, не можуть замінити оригіналу, тобто Швейцарії, проте це зовсім не означає, що Швейцарія може замінити їх. Та вони й самі не можуть замінити одна одну, тому що кожна з "українських Швейцарій" своєрідна й по-своєму унікальна. В даному випадку ми робимо зупинку у Надслучанській Швейцарії, що розташована в східній частині Рівненської області в межах Березневського та Корецкого районів (інколи її продовжують в Житомирської області уздовж річки Случ до Новограду-Волинського).
Слід визнати, що, хоча й за легендою, "альпійську" назву ця місцевості отримала від самих швейцарців. Нібито в одного з місцевих князів була дружина-швейцарка. Коли її батьки приїхали погостювати - за допомогою захоплених вигуків, обов'язкових для подібних випадків (куди ж без них - легенда) висловили думку, що горбисті ландшафти долини річки Случ із скелястими берегами, класичними заливними луками, що неначе зійшли з пасторальних картин, а також густими лісами дуже нагадують їх Батьківщину. Судячи з усього, ніхто особливо й не заперечував. Швейцарією бути почесно - все ж таки еталон краси помірних широт. З тих часів назва й закріпилася. А можливо й не з тих. Час працює на легенди, а разом вони тепер працюють на туристичну привабливість регіону. Хоча, артефактів, які можуть зацікавити мандрівників, тут і без легенд вистачає. Як історико-культурних, так і природних.
Більша частина з них зосереджена в межах Надслучанського регіонального ландшафтного парку, що розкинувся в басейні Случі від кордону з Житомирською областю (район села Устя) до села Бистричі. Тут знайдеться місце як для любителів активного туризму (піші маршрути, сплав річкою, скелелазіння), так і для тих, кому ближче пізнавальні екскурсії. Територія парку також прекрасно підходить для легкого оздоровчого відпочинку з прогулянками на свіжому повітрі та допоміжними промислами у вигляді збирання ягід, грибів, а також рибальства, що разом має назву сільський туризм.
Найбільш скелясті береги Случі з величезними гранітними валунами і численними гротами зустрічаються в східній частині регіону, між селами Устя, Більчаки і Маринин. На цій території розміщується геологічний заказник "Марининсько-Устянські граніти". Виходи гранітів кристалічного щита активно використовуються скелелазами, як приїжджими, так і місцевою командою, що регулярно приймає участь у всеукраїнських змаганнях і навіть начебто займала призові місця.
На обох берегах Случі, у районі сіл Більчаки (правий берег) і Маринин (лівий берег), у 1974 році в ході археологічної експедиції були виявлені два давньоруських городища ХІ-ХІІІ століть. Навколо все тих же Більчаків і Маринина розташовано декілька радонових джерел, що виникли завдяки близькому заляганню порід кристалічного щита і з древніх часів відомих своїми цілющими властивостями. У деяких місцях такі джерела живлять невеликі струмочки, що стікають по балках і ярам у Случ. Поруч із Більчаками на площі 3 га створений гідрогеологічний пам'ятник природи "Більчаківське джерело".
Нижче за течією Случі, від села Маринин до селища Соснове, форма берегів стає більш плавною. Кутасті скелі і купи валунів зустрічаються рідше. Тут переважають витягнуті, хоча місцями й усе ще стрімчасті, мальовничі пагорби. Мозаїка ландшафтів стає ще більш складною. Здається, що вони спеціально були зібрані мало не з усієї України для колекції велетня-натураліста, що не зміг дотягтися хіба що до приморських районів Криму. Ми - на території ландшафтного заказника "Соколині гори”, пейзажі якого вважаються найгарнішими в регіоні.
На заході межа Надслучанського ландшафтного регіонального парку проходить біля села Бистричі. Довкола нього виявлені сліди відразу трьох давньоруських поселень. У самих Быстричах розміщається зразково-показова школа, на території якої є навіть тенісні корти. У будинку навчального закладу діє досить цікавий міні-музей. Але найбільш цікавою і визначною пам'яткою варто вважати дерев'яну церкву Святого Миколая, 1734 року. Архітектура цього православного храму колоритна і самобутня - церква нагадує звичайну сільську хату, тільки дуже велику й ускладнену декількома прибудовами, у тому числі й приземкуватій триярусній дзвіниці.
Далі на захід закінчуються Соколині гори, закінчується Надслучанська Швейцарія.

Джерело: turystam.in.ua