Він придбав земельну ділянку на вулиці Білопільській (нині Карла Лібкнехта - який архаїзм), пробив на ній артезіанську свердловину й побудував кілька цехів. Деякі заводські будівлі зведені Чепом збереглися до нашого часу.
В радянський період Бердичівський пивзавод продовжував працювати. Не зупинявся він і у часи німецької окупації Бердичева. У післявоєнний період на заводі випробовували якісь нові технології пивоваріння, тому він вважався експериментальним. Але мешканці Бердичева завжди любили своє пиво. Для них воно було найкращим. Одне з кращих воно і нині, й не лише у Бердичеві, а в усій Україні. Це тому, що "Бердичівське" - один із небагатьох українських зразків пива, яке є завжди "живим", адже в ньому містяться живі пивні дріжджі. Після пастеризації пивні дріжджі гинуть, тому якщо ви купуєте пастеризоване пиво - знайте - то не зовсім пиво. То пивний напій (чи то напій зі смаком пива). А от Бердичівське - справжнє пиво.
На Бердичівському пивзаводі немає пастеризатора. Тут якби й захотіли варити пастеризоване пиво - не змогли б. Завод має свої солодовні.

Джерело: ukrainaincognita.com