Про це дізнався від друзів, а потім прочитав повідомлення на офіційному сайті Малинської міської ради:

«Завтра, 17 вересня, Малин прощатиметься зі своїм Героєм -, бійцем 53-ої окремої механізованої бригади. Він загинув під час артилерійського обстрілу у ніч на 14 вересня в зоні АТО на одному з блокпостів біля селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області. Прощання з бійцем відбудеться о 12.00 у мікрорайоні паперової фабрики (біля прохідної «Папір-Малу»). Сумуємо разом з близькими та рідними! Герої не вмирають!»

Приїхав у Малин вранішньою електричкою. Далі маршруткою в центр. Вийшов. Не зрозумів, де я — все було схоже не на день жалоби, а на свято, всюди висіли прапорці, грав російський шансон і гули атракціони. Люди, я ж не знав, що у Малині день міста! Ювілей, так сказати. Точніше, знав, але був упевнений, що його міська влада відмінила або перенесла у зв’язку з похованням героя АТО! Як це воно виходить у вас — у родині хоронять сина, а тато справляє іменини?! Я ждав у центрі, доки хтось зупинить це все, доки замовкне оте російське скавчання, яке різало слух. Але грало ще голосніше.

До фабрики ледве дійшов я, думав, кинусь із моста, щоб цього всього не бачити й не чути, картав себе, що приїхав у цей Малин, краще б був удома і цього всього не бачив і не чув. Пройшовся разом з колоною. Дійшли до місця мітингу. Там уже були люди, багато людей там уже було. Ми мовчки чекали, коли закінчиться мітинг і ми підемо далі.

Мене весь час мучило, як же вони через центр підуть — там же свято?! — не виходило у мене з голови, ніби це не Сашу, а мене мали нести в тій труні. Його не понесли, хоча мали б. На його місці міг бути абсолютно кожен, кого мобілізували на війну.
На офіційному сайті міськради було відповідне нове повідомлення:

«У зв’язку з трагічною смертю нашого земляка Олександра Гулькевича, бійця 53-ої окремої механізованої бригади, на знак пошани його та усіх загиблих захисників Малинщини, формат святкування Дня міста змінено. Враховуючи усі обставини, було прийнято рішення — День міста має бути не розважального, а патріотичного спрямування. Адже наше мирне дозвілля – заслуга тих, хто боронить мир та спокій на сході України. Місто відзначатиме свій ювілей, пам’ятаючи про своїх захисників. У понеділок у Малині – День жалоби»

Місто відзначатиме ювілей, пам’ятаючи про своїх захисників… Що ж ви, браття, пам’ятати будете, коли ви його навіть в останню дорогу не провели? Що ви будете пам’ятати? П’яні морди одне одного чи що? Як рука піднялась писати про патріотичне спрямування?

Того дня віп-еліта, якою себе чомусь вважає малинська влада, робили селфі та екскурсії Малином, дехто патріотично розважався у всіляких замках та банях. І так аж до понеділка — треба було формально відбути день жалоби.  У понеділок дзвонив своєму товаришу спитати, що там день жалоби:

«Нічого, каже, знімають прапорці зі стовпів у центрі, з магазину біля готелю реве музика, та звідусіль вона реве, гарна російська попса… Давай закриємо цю тему, друже, бо нема у нас влади у місті вже давно…»

І ми закрили тему. А я назавжди закрив для себе Малин. Нема цього міста для мене на карті, нехай йому хоч і мільйон років буде.

Автор: позивний Лотос (джерело Волонтер 2015)