...Це було одного теплого вересневого дня. З ранку до вечора всюди було весело та гамірно. Проходили різноманітні заходи. Прибули шановані гості, виступали місцеві аматори. Та родзинкою свята став виступ славетного «Льонка» — музичної й пісенної окраси Поліського краю.

Ще напередодні рознеслося селом:

— «Льонок» приїжджає!

На вулицях, у хатах і садибах обговорювалася новина. І ось нарешті на сцені будинку культури з’являються наші улюбленці. Спочатку — чоловіча група хору, за нею — жіноча. Барвисті костюми та віночки, усміхнені обличчя, артистичні хода та рухи; відчуваються молодеча енергія, завзятість, натхнення...

І полилася пісня — душа українського народу. Про це написав у своєму чудовому вірші керівник «Льонка» Іван Сльота.

Ти взяла від батька силу,
А від матері — красу.
От тому, таку красиву,
Я в собі тебе й несу.
От тому тебе й співаю
В нашім рідному краю,
От тому тобі до краю
Серце й душу віддаю.

«А льон цвіте», «Ти мене замани», «Там, де ми ходили», «Бджоли», «Закувала зозуленька» — пісня і музика линули над центральною площею Іванополя, зринали над верховіттям струнких берізок парку, ніжним крилом торкалися душі й серця іванопільчан.

— Браво! Браво! Скандували селяни і їхні вигуки потопали у шквалі оплесків. На очах з’являлися сльози щирої радості за талановитий народ, що створив такі дорогоцінні перлини справжнього і великого мистецтва.

А на сцену вихором вилітають танцюристи. Горда, струнка постава, усміхнені обличчя, вправні, жваві, артистичні рухи. Таке враження, ніби вони не торкаються землі. Заворушилася кожна жилочка, кожна клітинка. І самому хотілося податися в танок.

Завдання професійного мистецтва — зібрати в себе все, створене народом, розвинути, збагатити і повернути народу як його національне надбання. Дітище народного артиста України Івана Сльоти ансамбль пісні й танцю «Льонок» іде цим шляхом упевнено, красиво, гордо. Він об’їздив із гастролями майже всі куточки колишнього Союзу, постійно виступає в містах і селах Житомирщини. І всюди концерти ансамблю збирають велику аудиторію, приваблюючи своєю яскраво національною своєрідністю, нестримною емоційністю, щедрістю таланту. Майже півстоліття мистецький колектив пропагує кращі взірці народної творчості, демонструє високу виконавську культуру. Саме за це люди щиро, з любов’ю зустрічають «Льонок».

Ми низько схиляємо голову перед світлою пам’яттю Івана Михайловича Сльоти — засновника, творця, батька цього славетного колективу, народного артиста України, члена Національної спілки письменників України та Національної всеукраїнської музичної спілки, професора, повного кавалера орденів «За заслуги», почесного громадянина міста Житомира, видатного митця України.

Це була людина високого обдарування. Мав надзвичайні організаторські здібності. Творчо, в любові й пошані йшов по життю зі своїм дітищем 44 роки. Кажуть, геніальні люди — прості. Іван Сльота був добрий, простий, людяний і до колективу, і до глядача. Слово і музику творив, передавав, навчав. Умів любити людей і життя, яке наповнював творчістю і дарував людям. Не тільки Житомирщина — його шанує Україна, його знають за кордоном. Він працював на славу колективу і здобув її. Він здобув визнання народу і заслужив найвище звання — «Народний артист України». Іванопільчани шанують пам’ять Івана Михайловича Сльоти. З такою ж пошаною вони ставляться до дружини митця Валентини Миколаївни Бартош-Сльоти, заслуженої артистки України, яка продовжує працювати на славу колективу, несе в своїх серці й душі найсвітліші спогади і пам’ять про Івана Михайловича.

Для нас — велика радість, що Поліському академічному ансамблю пісні і танцю «Льонок» присвоєно ім’я Івана Сльоти. Що відкрито дошку-барельєф на вул. Михайлівській у Житомирі, на будинку, де розпочинав свою творчу діяльність Іван Михайлович. У пам’ять про митця видано книгу «Спогади про Івана Сльоту», його іменем названо вулицю в Житомирі. У червні цього року пройшов перший всеукраїнський фестиваль ім. Івана Сльоти «А льон цвіте», який відбуватиметься і надалі.

Як дерево живиться соками землі, так ансамбль «Льонок» черпає свої сили з народної гущі. Від краю до краю рідної Житомирщини лине його пісня.

Ніна Сидорчук,
завідуюча Іванопільською селищною бібліотекою.
Тетяна ПЕТРОВСЬКА,
бібліотекар

zhytomyrschyna.zt.ua