Отримавши у 1970-му звання народного, Радомишльський краєзнавчий був і залишається народним за своєю суттю. Як колись у Давній Греції люди несли до мусейонів (прообрази музеїв) дари жертвоприношення музам, так і наші краяни довіряли, зносили до музею речі, спогади, враження, творячи з нього вівтар історії, місце де зберігається історичний код нашого краю.

На жаль, не все збереглося до наших днів - грабували заклад бувало цілими "сімейними підрядами", долучались і місцеві псевдокраєзнавці, і навіть один з очільників міста. Але ми не опустили руки, намагаємось повернути довіру людей, збираємо її по краплинці. Найбільшою винагородою за подвижницьку працю стають випадки, коли батьки приводять своїх діток не тільки на екскурсію, а й приносять різні, хай і не дуже цінні речі, щоб здати до музею.

Минулого року музейна колекція поповнилась, на мою думку, дуже дорогоцінними для радомишлян експонатами. Довідавшись, що у музеї працюють порядні люди, нащадки Тайфертів передали із Німеччини пивну кружку, яка належала їх родині й з якої куштували перше, зварене у 1906 році пиво радомисльського пивзаводу.

Нещодавно виставлено в експозицію фото із сімейного архіву радомишлянкі Ковальчук Тетяни Олексіївни. На ньому будівельники мосту через Тетерів 1922-го року. Ви можете оглянути фото і можливо впізнати на ньому своїх предків.

Ну і справжньою перлиною музею стала дерев'яна скульптура архангела зі Святотроїцької церкви. Подарував її зі своєї приватної колекції радомишлянин Степанченко Олександр Євгенійович. А до нього вона потрапила від онука тієї людини, що руйнувала храм у 1927-28 рр.

Минулого не повернеш, та й мабуть, не варто. Але можна змінити ставлення до нього, знати його, щоб творити сьогодення і майбутнє.

С.Галицький,
екскурсовод Радомишльського краєзнавчого музею