В «Поліській хаті» на Житомирщині з року в рік відтворюються традиції наших предків
У цьому переконаний Василь Романюк, власник хатини у селі Городське, який погодився, щоб на території садиби, де він виріс і де проживала його родина, був створений культурно-мистецький центр «Поліська хата».
У цьому місці відтворюються українські традиції, митці мають змогу демонструвати свої витвори, воно ідеально підходить для проведення етно-фестивалю «Житичі» та свята «Зажинки», яке вже не один рік відбувається у межах фестивалю. Хоча Василь Романюк вже не проживає в селі Городське, але щоразу приїжджає на свято, беручи з собою родину. Не пропустив він і чергове свято, яке відбулося 12 липня.
“Той українець, хто має свою землю та доглядає за нею. Відродження традицій, елементів побуту наших предків у “Поліській хаті” дало чудову можливість молодим художники приїздити, писати картини, проводити пленери та виховуватися духовно в цьому селі. В Городському чудово розвинена трипільська культура, це прекрасне туристичне місце з чудовою аурою. Завдяки небайдужим людям село розвивається. Від фестивалю до фестивалю жителі працюють над благоустроєм. Мій брат говорив, що сьогодні немає кризи в культурі та мистецтві. Якщо немає кризи в мистецтві, то немає кризи в душах людей, якщо в душах людей немає кризи, то Україна буде сильною, заможною державою!”, — переконаний Василь Романюк.
Зажинки
А зараз ми хочемо більше розповісти вам, шановні читачі, про давній український народний ритуал зажинання першого снопа — зажинки. Як правило, це робила берегиня роду — мати (за її відсутності — старша дочка) під спів зажинкової пісні. Традиційно, його починають відзначати на християнське свято — у День апостолів Петра і Павла. Для українського народу це знаменує закінчення купальських святкувань «маківки літа» і літніх весіль, початок збору врожаю та підготовку до сінокосу. Варто зазначити, що православні християни святкують День апостолів Петра і Павла 12 липня, католики — 29 червня. У Католицькій церкві свято має найвищий статус торжества.
Коли жито, ячмінь і пшениця дозріють, то господиня брала хліб-сіль і громничну свічку (свічка, посвячена на Стрітення, яка запалюється і ставиться перед образами під час грози, щоб вберегти людей та худобу від грому, ці ж свічки даються в руки вмираючому під час читання відхідної молитви) та йшла в поле зажинати ниву. Вона жала серпом перший сніп пашні, несла його додому і ставила той сніп на покуття під образами, в інших регіонах України — у стодолі, де він стояв аж до кінця молотьби. Пізніше цей сніп обмолочували окремо й зерна з нього святили у церкві, а перед засівом змішували їх із насінням. Соломою з першого снопа годували корів, щоб не хворіли. Зерна першого снопа вважалися цілющими і для людей, і для пташок. Часом зажинки робилися в присутності священика. А увечері кожна родина влаштовувала святкову вечерю, на якій обов’язково була їжа, принесена з поля. Звісно ж, співалися пісні.
Крім зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука злодія і знахаря не могла зіпсувати хліба. Закрутка робилася наступним чином: коли дозрівали хліби, тоді жінки йшли з піснями в поле, і одна з них, взявши в жменю колоски, зав’язувала їх вузлом — це й була закрутка. Інші в цей час співали хороводні пісні, а потім усі разом поверталися додому.
«Зажинки — це трудове свято. Воно не тривало довго. Кожен рух, кожне дійство щось означало, щось просило: то в Бога, то в матері-богині, то в ниви... Шкода, що все це забувається. Ми хочемо, щоб якомога більше людей побачили ці обряди, зберегли та передали їх наступним поколінням. Чесно кажучи, якби територія садиби вміщала більше людей, то на наше свято з’їхалося б ще більше гостей!», — розповідає Інна Величко, господиня «Поліської хати», один із організаторів традиційного етно-фестивалю «Житичі», свята «Зажинки».
Мандрики
Також в Україні в День апостолів Петра та Павла 12 липня випікалися мандрики або мандриги — кулінарний виріб із сиру та тіста. Робилися ці коржики із пшеничного тіста, зібраних під час Петрівки сколотин та перевареної сироватки, а також до нього додавалися сир та яйця. Ще з давніх-давен назву цих виробів у народі пов'язували з легендою про мандрування світом апостолів Петра й Павла, у яких зозуля вкрала одного «мандрика», і за це її Бог покарав — саме о цій порі вона перестає кувати. Ще люди з цього приводу казали, що зозуля «мандриком вдавилася», але якщо її кування чути було й після Петра, то це вважали на нещастя.
До речі, зробити перші зажинки ячменю з нового врожаю господині намагалися ще до свята Петра, а вже 12 липня освячували в церкві обрядовий хліб, навіть якщо зерно ще не зовсім достигло.
