І як цілющі животоки, що течуть з-під алтаря монастирського храму, несучи людям зцілення від тяжких хвороб і немочі, не знають спочину, так і віра свята у цих місцинах не слабшала ніколи.

 Чернече життя тут завжди існувало, не перериваючись, попри страшні історичні суспільні злами. Чоловічий монастир, заснований у далекому 1911 році, неодноразово руйнували, а ченців страчували і виселяли. Але він знову відроджувався після кривавих подій двох світових воєн, років більшовицького атеїстичного свавілля. На відстані кілометр від нього негаснучим вогником щирої молитви жила й жіноча обитель з кількома насельницями. Спочатку у пристосованому вагончику без світла, з опаленням дровами. Усі тяготи перших років становлення обителі пережила разом з усіма й нинішня настоятелька монастиря матінка Катерина, лагідну красу якої не затьмарили роки суворих випробувань. У 2002 році розпочалося будівництво головного храму жіночої обителі на дванадцяти Афонських каменях, привезених в рюкзаках зі святої гори отцем Романом, який є настоятелем храму святителя Михаїла на території Центральної клінічної лікарні Києва і благочинним більш ніж 30-ти лікарняних храмів. Саме отець Роман Барановський стояв у витоків відродження жіночого монастиря у Кип'ячому. Перший постриг прийняли 18 сестер милосердя, половина з яких молодь, дві жінки - з дітками. Сьогодні монастир на честь Афонської Божої матері - це дивовижна обитель з суворим статутом, де живуть 80 насельниць, де читається неусипний Псалтир за всіх і кожного з нас, а день розпочинається о пів на четверту. Як каже матінка Катерина, спочатку прокидаються ченці, а потім - птахи. На вранішню молитву вони приходять бездоганно вдягнені у святковий чернечий одяг після занурення у животворне цілюще джерело, температура води у якому незмінно протягом року становить плюс 4 градуси. Після служби перевдягаються у робочий одяг для виконання своїх господарських робіт.

  Хтось працює біля худоби - корів, овечок, кіз. Тут є навіть страус і віслючок. Хтось - на городі, біля вуликів. А хтось - на молочарні. В монастирі виробляють великий асортимент молочних продуктів - сири, йогурти, пісні майонези, а також духмяну випічку, натуральну косметику на травах, дбайливо зібраних і висушених під склепінням капличок. Територія монастиря немала - 4 гектари, і кожен куточок її дбайливо випещений. Ще на світанку матінка Катерина обходить територію, думаючи щоразу, що досадити на цей острівець, а що на іншому прибрати, прагнучи досконалості у її облаштуванні.

  На обідню трапезу, яка зазвичай проходить під читання Псалтиря, закликає монастирський дзвін. До столу усім насельникам і подорожуючим цього разу монастирський пісний борщ з печі, свіжі овочі й риба. Столи прикрашають тарілки з великими ягодами смородини і духмяною малиною, врожай яких цьогоріч, як ніколи! Всю їжу тут готують на дровах. Використання електроенергії принципово виключається.

  Дивовижно, як жіноча праця, а ще свята молитва змогли перетворити ще донедавна дику місцину на цю бездоганно впорядковану обитель! Кажуть, чернецтво залежить від настоятелів. Якщо Бог пошле доброго - то все добре. У монастирі Афонської ікони Божої Матері тихе й радісне світло присутнє в усьому. Його не можна торкнутися руками. Але його можна відчути - у прозорій жіночій ніжності, приязні й лагідності насельниць, у красі тихої оповіді й небесній простоті настоятельки монастиря ігумені матінки Катерини. Тут починаєш розуміти, що в монастир не уходять. Сюди приходять - аби подолати свою самовпевненість і зверхність і набути чистоти сердечної. А якщо в серці є Бог, то є й монастир, який зазвичай стає притулком для тих, хто прагне спасіння.

  Завершує день у монастирі, розповідає матінка Катерина, вечірня молитва о 18-й годині, після чого насельниці просять одна в одної прощення. І це не просто ритуал. Це потреба. Звичайна людська потреба, якщо навіть мимоволі ти завинив перед іншими. Якщо вимовити щирі слова прощення, тоді відновлюється мир у душі. Сюди приходять і за добротою...

  Буття монастиря освячує подвижницьке життя 106-річної схимонахині Іоанни. Народившись на Буковині, на території Австро-Угорської імперії, вона уособлює історію чернецтва в урочищі Кип'ячому. Переживши усі лихоліття минулого століття, заслання її сім'ї за вірність Україні на Урал, матінка Іоанна зберегла святу православну віру. Вона й до сьогодні читає молитви церковнослов'янською мовою, як навчила її мати. Молиться за весь світ і за все дякує Богові. Її молитов і благословення можуть попросити всі, хто бажає приїхати у Жіночий ставропігійний монастир на честь Афонської ікони Божої Матері у Кип'яче.

  Монастирі в Україні завжди були не лише центрами молитовного служіння Богові, а й центрами культури, просвітництва і справжньої духовності. І якщо ми говоримо сьогодні про нашу національну ідею, то вона є. Це святість. Якщо забуваємо про неї, то ризикуємо забути й про свою неньку Україну, для якої невігласи стануть чужими. Вона без нас виживе, бо вона - від Бога. А от ми без неї... У кожного своя дорога до храму. Але вона точно не починається з автобусної зупинки.

Наталія Сітченко, exo.net.ua

P.S. До речі, від найближчого населеного пункту до монастиря три кілометри насипної дороги, яка в негоду розповзається і яку прочани долають пішки. Звертаємося до можновладців, в т.ч. нардепів, бізнесменів: допоможіть, будь ласка, прокласти до цього чудового Божого обійстя гарну дорогу. Адже подібних, як у Кип'ячому, жіночих монастирів всього три на всю Україну! Але ті, хто прийде до обителі навіть і по невимощеній дорозі, обов’язково знайдуть тут прихисток, тихе світло й чистоту своєї душі...

 Всі новини Житомира