Його мати - Ханна-Рівка (народилася близько 1860 року). Беркали жили на вулиці Петроградській, будинок 36.

  У 1908 році Євсей виїхав до Санкт-Петербурга вчитися. Працював в приватній художній майстерні, одночасно відвідував вечірні заняття в школі малювання Штігліца і недільні заняття в натурному класі «Поощрения Художеств».

Житомир, 1912 р.
Є. Беркал копіює картину І. Рєпіна "Иван Грозный убивает своего сына"

  Євсей Беркал був учасником Першої Світової війни. Його призвали до Російської армії в жовтні 1911 року. Під час військової служби, у 1912 – 1913 роках, Є. Беркал жив та працював у Житомирі. Тут він в основному виконував замовлення по копіюванню відомих картин або відомих мотивів, що тоді користувалися попитом і були «у моді». Зокрема він відтворив картину І. Рєпіна «Иван Грозный убивает своего сына», портрет М. Кутузова по мотивам роботи Джорджа Доу та інші.

  У липневих боях 1916 року Є. Беркал був поранений. За службу він був нагороджений кавалером солдатського Георгія. Після поранення Беркал лікувався в московському госпіталі, потім до 1920 року служив в Червоній Армії.

  Лев Шлосберг, онук Є. Беркала, пише: «Коли почалися репресії і в кімнаті з’явився мішечок «в далеку дорогу», слава Богу, він не знадобився, дід закопав свої царські нагороди у землю до інших часів».

Зворот фото

  З тих часів Євсей вчився у Вятському художньому технікумі (1920 – 1923 рр.). У 1923 – 1924 роках він викладав образотворче мистецтво в Псковській художньо-промисловій школі, пізніше – в середніх школах Пскова. Є. Беркал був членом Творчого об’єднання псковських художників. З 1927 р. став учасником художніх виставок. Є. Беркал спеціалізувався на пейзажах, портретах, тематичних картинах, частина яких зберігається у фондах Псковського музею-заповідника.

  На час Великої Вітчизняної війни, після вбивства у 1941 році батька Євсея, Лейби-Вульфа Беркала, нацистами, сім’я Беркалів вимушена була полишити Псков, куди повернулася тільки у 1945 році, по закінченню евакуації. У Пскові Євсей викладав малювання і креслення – в дошкільному педучилищі на вулиці Гоголя, 14, школі № 2, що отримала після Великої Вітчизняної війни номер 8 (нині будівля технічного ліцею на вул. Некрасова, 9), школі № 12. Практично всі довоєнні картини Є. Беркала загинули.

  Помер Є. Беркал у Пскові 20 травня 1971 року.

Житомир, 1 серпня 1912 р. Фотоательє П. Дзюс. Петербурзька вулиця.
Є. Беркал пише портрет М. Кутузова за мотивами портрета роботи Джорджа Доу

  Сім’я Євсея

  Його дружина, Марія Абрамівна, з якою вони одружилися у Вятці, працювала спочатку вихователем, а пізніше директором псковського дитячого садку на вулиці Пушкіна.

  Їх син Хоне закінчив із золотою медаллю школу № 2 в червні 1941 року. Пішов на курси техніків-лейтенантів. Перший бій Великої Вітчизняної війни прийняв під Сталінградом. Війну закінчив з трьома орденами Червоної Зірки і чотирма пораненнями. Після війни тричі вступав до вузу, проходив іспити і жодного разу не був прийнятий – із-за «п’ятого пункту»**. Хоне залишився служити в Білорусії. Вийшов у відставку в званні майора. Нині живе в Гомелі.

  * Кантор – головний співак у синагозі, людина, що пройшла спеціальне навчання в області єврейської музики і літургії. Общинну молитву веде «хазан», тобто «кантор» або ж «шаліах цібур» (буквально «посланець общини»). Завдання кантора – координувати молитву і читати деякі її уривки вголос від імені всього товариства. Кантором може бути будь-який рядовий член общини, який добре розбирається в порядку молитов і може читати їхній текст досить голосно, щоб його чула община.

  ** П’ята графа (п’ятий пункт) – вираз, що вживається у переносному розумінні, означає вказівку національності, як факту приналежності до певної етнічної групи. У Радянському Союзі вказівка національності в паспорті та інших документах, що засвідчують особу, носила обов’язковий характер.

Джерело: history-zt.blogspot.com