- Любов до малювання з’явилася з самого малого дитинства. Мене дуже захоплював сам процес, коли з «нічого», завдяки моїм діям і фантазії, з’являється мій маленький світ», - розповідає Дана.

  - У дитинстві я була дуже сором’язливою дитиною і розговорити мене було вкрай важко, тому я брала до рук пензлика з фарбами і починала щось собі виводити. Вже тоді я розуміла, що своїми картинами можу сказати набагато більше, ніж просто словами.

  - Відвідувала якісь художні школи, гуртки?

  - Малою, приблизно в років п’ять займалась у художньому гуртку, але це була не школа. Там навіть не було навчальної програми. Заняття проводилися по принципу «От, як бачиш цей предмет, так його і намалюй» Тому вона мені не дуже допомогла. Спроби вступити до художньої школу в мене були, але я прийшла дуже пізно, учнів вже було набрано, і мені запропонували, прийти наступного року. Тоді я вирішила бути самоучкою.

  - В якій атмосфері зазвичай малюєш?

  - Там, де живуть душа і фантазія! Я ніколи не сідаю за будь-яку роботу, якщо у мене поганий настрій, тому що це впливає на результат. Коли ти сам на сам лишаєшся зі своїми думками, у повній тиші і гармонії, для мене така атмосфера найкраща.

  - В якому стилі зазвичай малюєш?

- Пошук особистого стилю - це дуже складний процес. Я прихильник реалізму і завжди зображую людей та їх емоції. Остаточно я не вирішила, який мій улюблений стиль. Завжди хочеться експериментувати, вигадувати щось нове для себе, незвичне для інших, індивідуальне.

  - Чому саме портрети людей?

  - Людина це індивідуальна особистість, яка мене надихає. Не існує не гарних людей і на жаль наш соціум цього не сприймає. Кожен сам для себе повинен вирішувати: у який колір фарбувати волосся, або носити бреди, чи ні, набивати тату, одягатися так, як комфортно, захоплюватися тим, що дійсно цікавить. Творча креативність людей, яких я зображувала у своїх роботах, не знає кінця. Вони всі принесли у моє життя шалені емоції і теплі спогади. За це їм безмежно вдячна!

  - Коли ти намалювала свій перший портрет?

  - Свій перший портрет, намалювала досить спонтанно і навіть не думала, що у майбутньому буду займатися цим більш професійно. Це був портрет Дениса Глініна, ударника гурту «Океан Ельзи» Він навіть зберігся у моїх архівах, адже йому вже чимало років. Денис вийшов досить дивним, але на людину, таки був схожий. На той час анатомія була не для мене. Малюється, ну от і добре. Руки, ноги, голова є, що ще потрібно?! Всі завжди починають з чогось малого, ти вправі подумати, що це не твоє, ти не можеш, не вмієш цього робити, але тобі це дуже подобається. Немає нічого неможливого! Потрібно лише терпіння, чимало зусиль, і трохи часу.

  - Скільки приблизно часу займає створення картини?

  - Зараз я маю дуже мало вільного часу для написання картин. Це досить таки тривалий процес. Дивлячись на скільки масштабна робота. Це може зайняти 5-6 годин, може декілька днів і навіть тижнів.

  - Хто тобі імпонує серед художників?

  - Мені дуже імпонують картини й сам, як особистість, Сальвадор Далі. Його сюрреалістичні витвори водночас божевільні та прекрасні. Ця людина ніколи не боялася писати картини на серйозні теми, наприклад «Обличчя війни». Хоч його і вважають божевільним, та він був справжній геній.

  - Чим плануєш займатись в майбутньому?

  - Головним моїм натхненням є музика. Мене дуже захоплює муз. індустрія. Особливо весь цей складний процес створення якісного музичного продукту. Тому в Житомирі я по максимуму намагаюся залучатися у створенні фестивалів, або допомагаю в організації різних концертів.

  Також, дев’ять років займаюсь штучними квітами, і не одну композицію присвятила саме Житомиру. Одна з них «Арка Шодуарівського парку»

  А нещодавно поринула у світ фотографії, і наразі приділяю цьому найбільше часу.

 Я 9 років відвідувала Житомирський міський центр науково технічної творчості учнівської молоді (ЖМЦНТТУМ). Саме там я розкрила себе, як творча особистість. До цього часу у мене не було великої любові до квітів, особливо до штучних. Але коли я туди прийшла і побачила, які шедеври створюють дорослі дівчата, тоді зрозуміла – це моє.

  Наразі я випускниця центру. Дуже вдячна викладачам за те, що передали свій досвід і професіоналізм, навчили любити та створювати прекрасне.

 -  Плануєш надалі розвивати себе в цій сфері?

  - Звичайно! Мої роботи ще далеко не ідеальні, взагалі художники не знають такого поняття, як ідеал.

  Завжди потрібно прагнути до кращого результату ніколи не покидати початої роботи. Займайтеся тим, до чого лежить душа, тоді будь-яка сіра буденність буде для вас кольоровою.

Лідія Жуковець