Бездоганно збережена церква, бездоганно збережений бароковий іконостас. Річ у тім, що на початку ХІХ ст. місцеві народні зодчі почувалися цілком вольготно: царський указ про заборону будівництва в «малоросійському вкусє» у віддалених повітах Волинської губернії вступив у дію щойно від 1830 року, вже після придушення першого польського повстання.

  Добудова до бабинця у 1880 році єпархіальної дзвіниці не заторкнула власне храму. Цікаво, що на церковному обійсті стоїть і інша дзвіничка — маленька і каркасна, очевидно, часів останньої війни. Нею користуються явно частіше, ніж добудованою.

  Місце, вибране для церкви, — над усі похвали. Невисокий горбок оточують зелені схили і городи, ярки та гаї. Поруч красується група старезних дубів, на яких із захопленням помічаєш старовинні борті — також, либонь, цілком «робочі».

  Одним словом, Левковичі — райський куточок, куди хочеться ще і ще. Тільки будьте готові до пекельної бруківки, якою вистелена дорога до цього раю…

Джерело: parafia.org.ua