Завдяки втручанню вчителів роботи припинили, а про знахідку було негайно повідомлено Інститут археології АН України і Житомирський краєзнавчий музей. Їх представники, що прибули на місце, визначили знайдене, як кістки мамонта і крем’яні знаряддя праці первісної людини…

  Так, як це найчастіше трапляється в науці, цілком випадково була відкрита Радомишльська стоянка доби пізнього палеоліту, котра увійшла до різноманітних енциклопедій, історичних довідників, підручників, науково-дослідницьких праць.Повідомлення про знахідку було надруковане у багатьох виданнях різних країн світу. А для вчених – археологів, істориків – Радомишль став асоціюватися передовсім саме з Радомишльською стоянкою.

  І вже наступного року до міста над Тетеревом прибула археологічна експедиція на чолі із заступником директора Інституту археології І.Г.Шовкоплясом (згодом він очолив цей заклад). У розкопках брали участь археологи і вчені Н.П.Амбургер, Н.Л.Корнієць, В.О.Місяць, М.Ф.Петриченко, Г.С.Руденко, В.Я.Брязкун, В.С.Драчук, Є.В.Яковенко. Консультантами експедицій (а досліджувалося місце стоянки ще по тому у 1959 та 1963-1965 роках) були члени-кореспонденти Академії Наук І.Г Підоплічко і С.М.Бібіков. На наведеному тут знімку якраз і видно моменти тих досліджень.

  Уже перші з них підтвердили значимість зробленого відкриття. Знахідки засвідчили свою належність до доби пізнього періоду стародавнього кам’яного віку, який у науці іменується пізнім палеолітом (від грецьких слів «палайос» – стародавній і «літос» – камінь), що окреслюється 40-15 тисячоліттями тому.

  Доти відомі викопні експонати того періоду охоплювали значні межі розселення первісних людей на території сучасної України. Зокрема, ще в 1920-х роках була відкрита пізньопалеолітична стоянка в Овруцькому районі, згодом там же відкрили і дослідили ще одну. Характерною ознакою цих та подібних стоянок було те, що залягали вони в шарі жовтого суглинку — лесу. Через те археологи називали такі стоянки лесовими. Виходячи з цього, вважалося, що на нашому Поліссі, де відклади лесу відсутні (овруцька місцевість тут виняток), такі стоянки зустрічатись не можуть. До того ж і донині наші досить понижені і заболочені місця рахувалися непридатними для проживання в прадавні часи.

  Але Радомишльська стоянка спростувала ці уявлення. До речі, розташована вона на курганоподібному узвишші на правому березі стародавньої балки, якою до Тетерева тече рівчак. Ймовірно, в далекому минулому це була річка. Місце дуже вигідне для розташування житла первісних людей. Що ж являло собою це поселення, точний вік якого вчені віднесли до початку оріньяко-солютрейської пори (33000-15000 роки до н.е.)?

  Культурні залишки стоянки обійняли ділянку в більш як 500 квадратних метрів. На глибині 60-80 сантиметрів від сучасної поверхні в шарі темно-коричневої валунної глини (моренів) було виявлено шість овальних чумоподібних жител, розташованих по колу (в середньому розмір кожного «чуму» становив 3 на 4 метри). Посередині була яма-сховище, завалена кістками тварин: кінцівки, лопатки, тазові кістки, черепи мамонтів, що використовувались як будівельні матеріали при спорудженні житла. Дерево та шкіри мамонтів, які тоді також застосовувались із цією метою, під впливом часу стліли. Крім того виявлені були кістки північного оленя, дикого коня, на яких полювали мешканці, використовуючи шкіри для одягу і утеплення жител. Збереглися залишки вогнищ, місць обробки кременю.

  На стоянці було зібрано понад 20 тисяч розколотих людиною кременів. З цього каменю виготовлялися знаряддя праці, зброя. Чимало крем’яних виробів дослідники стоянки знайшли, як мовиться, цілком придатними для використання. Серед них – різноманітні гостроконечники і вістря для мисливської зброї, скребла, проколки для обробки шкір і дерева, кісток, пошиття одягу, нуклеуси (заготовки) та інше. Дерев’яні та кісткові частки цих знарядь (рукоятки ножів, списів тощо) не збереглися. Однак на кам’яних виробах виявлені були залишки їх слідів.

   Ці знахідки і зроблені дослідження підтвердили, що основним заняттям і засобом існування для жителів стоянки було полювання. І, судячи за зразками тодішньої зброї та розмірами і повадками тогочасних тварин, вполювати їх було справою непростою, нерідко з ризиком для життя. Здобич у раціоні доповнювали дикоростучі плоди, ягоди, річкові молюски, риба. Існування первісної людини (а в ту пору це вже були люди сучасного фізичного типу – грімальдійці, що жили матріархально-родовим ладом) ускладнювалося доволі суворими кліматичними умовами, значно холоднішим кліматом, ніж зараз — десь на теперішньому рівні скандинавських країн.

  Відносна близькість Радомишльської стоянки до подібних стоянок Словаччини, Тернопілля (Кременецька стоянка) дала археологам підстави вважати, що її мешканці (або їх предки) дісталися на Полісся з Південного Заходу (з-за Карпат), вказуючи на напрямок давнього заселення нашого краю первісними людьми.

  І залишається лише гадати, що змусило мешканців стоянки залишити її, адже слідів людини не виявлено. А характер знахідок (незавершеність багатьох знарядь, руйнування жител скоріше від часу, а не навмисне) вказує, що вчинено те мало бути з якихось неординарних причин. Можна лишень припускати, що то могла бути лісова пожежа, полон, загроза підтоплення, той же клімат і т. ін. Розгадки ж цьому, звісно, вже не знайти.

  Проте й без цього наукове значення Радомишльської стоянки неоціненне. Вона вважається найдавнішою з пізньо-палеолітичних стоянок на теренах колишнього СРСР, невипадково привернувши до себе увагу вчених. Дала вона поштовх до історико-краєзнавчих досліджень і в нашому районі. Саме тоді в ентузіастів пошукової роботи виник задум створити музей. І першими його експонатами стали якраз передані археологами деякі знахідки із стоянки.

  А на місці розкопок 29 вересня 1963 року було встановлено пам’ятний знак. Його відкриття стало в Радомишлі урочистою подією. Пам’ятник являв собою викладений з цегли чотирикутний пілон, загострений угорі.

Пам'ятний знак на місці Радомишльської стоянки. Світлина 1963 р.

   На ньому — виготовлена радомишльськими машинобудівниками чавунна плита з написом: «30-35 тисяч років тому тут була стоянка первісної людини. Розкопки проведені Академією Наук УРСР в 1957 році». Навколо пам’ятки було зроблено декоративну огорожу.

  Проте з роками про це місце просто забули. Знак почав поступово руйнуватися, запустівало й місце довкола нього. Хоча час від часу сюди навідувалися дітлахи: для екскурсії, чи просто так, з цікавості. В останні десятиріччя минулого століття пам’ятка виглядала вкрай занедбаною і напівзруйнованою.

Світлина 1992 р.

  Врешті зловмисники навіть викрали металеву табличку. Відтак випадковому подорожньому взагалі важко було зрозуміти, що то за руїна стоїть посеред поля.

  У січні 2005 року стараннями міського ритуального підприємства «Пам’ять» на місці стоянки встановили новий пам’ятний знак. Примітно, що виготовили його з каменю, символічно підкреслюючи, що це пам’ятка саме кам’яного віку. 

Володимир Молодико, radomyshl.blogspot.com