Бельгійський клуб «Ґенк» достроково, за тур до фінішу турніру, став чемпіоном Бельгії. Національне футбольне золото цієї країни у складі команди здобув українець Руслан Малиновський. Він повторив зовсім свіжий успіх ще одного українця – Олександра Зінченка, який став чемпіоном Англії в складі «Манчестер Сіті», - розповідає glavcom.ua.

  Показовим в цих історіях успіху стало те, що обидва хлопці у юному віці вирішили не миритися з роллю запасних в чемпіонаті України й пішли шукати свою футбольну долю за кордоном. І знайшли! Хоча вона не завше була привітною.

  По-справжньому «рубати» вікно в Європу українські футболісти почали після Євро-2012, коли одразу декілька вітчизняних виконавців перебралися в закордонні клуби середньої руки. Проте не всім вдавалося заявити про себе. Дехто або розчинився у загальній масі, або повернувся додому (як Артем Федецький і інші), піймавши облизня. 

  Підґрунтя до переїзду
  Друга хвиля української футбольної міграції розпочалася уже після Революції Гідності. Чимало наших футбольних клубів виявилися велетами на глиняних ногах. Багатьом довелося взагалі зникнути з футбольної мапи, інші перейшли на режим економії. Роздуті до непристойності клубні бюджети, коли, приміром, вічно запасний у київському «Динамо» Роман Безус отримував, за чутками, майже сто тисяч євро в місяць, безповоротно канули в Лету. Футболістів стало набагато більше, аніж роботодавців, здатних гідно оцінити їх послуги. Фактично, в країні залишилися тільки два клуби, які можуть претендувати на статус фінансово стабільних – «Динамо» і «Шахтар». Певна річ, що на всіх потенційних перспективних і охочих їх не вистачить, відтак українським майстрам шкіряного м’яча довелося шукати своє щастя за кордоном. І був цей процес хаотичним і невпинним, як тала вода навесні. Польща, Чехія, Угорщина, Греція, Туреччина, Данія, Казахстан, Азербайджан – куди наших лише не заносила вимушена необхідність.
 
  Проте так сталося, що найбільш затребуваними українські футболісти виявилися в чемпіонаті Бельгії. У ньому українці ситуативно виступали й раніше, а найуспішніший з них, Олег Ящук із Ланівців Тернопільської області, навіть ставав чотириразовим чемпіоном у складі брюссельського «Андерлехту». Втім, ще якихось чотири-п’ять років тому тамтешня Ліга Жюпіле не рівнялася з українською Прем’єр-лігою навіть близько. Однак обставини змінилися. Наразі наша УПЛ виглядає на тлі бельгійського чемпіонату аутсайдером: і за рівнем суперництва, і за загальним рівнем протиборства команд, і, що головне, за рівнем відвідуваності. І першу скрипку серед українців у тамтешньому чемпіонаті тепер відіграє Руслан Малиновський.

  Мрії про «Шахтар»
  Зараз трансферна вартість цього футболіста – більше 15 мільйонів євро. Він є беззастережним гравцем основного складу і лідером новоспеченого чемпіона Бельгії – «Ґенка». За цей клуб Малиновський провів більше 50 матчів у всіх турнірах, в яких забив 16 м’ячів і віддав купу результативних передач. Взимку серйозний інтерес до Руслана проявляла італійська «Рома», проте півоборонець вирішив залишитися у Бельгії. Бо, з одного боку, у нього був боржок перед «Ґенком» (клуб підтримав його, коли у футболіста була серйозна травма). З іншого, Малиновський не приховує, що головна його футбольна мрія – виступати в чемпіонаті Англії.

  Бельгійські успіхи Малиновського не пройшли непоміченими і повз наставника збірної України. У команді Шевченка Малиновський грає дуже помітну і одну з провідних ролей. Можна не сумніватися, що так буде і в подальшому, адже Руслану лише 26 років. 

  Зараз вже можна стверджувати, що Малиновський свого часу зробив правильний вибір: життя вдалося. Проте такі висновки можна робити лише зараз. І лише сам Малиновський може знати справжню ціну реалізації мрії.

  Хлопець з Житомира на початку своєї кар’єри волів виступати за «Шахтар». Проте, провівши кілька сезонів за донецький клуб у юнацьких командах, свого шансу в дорослому колективі не отримав. Була оренда до «Севастополя», потім до «Зорі». Саме у луганській команді він вперше розкрився. Розкрився як креативний, швидкий і розумний центральний півоборонець. Однак повертати цього гравця «Шахтар» не поспішав. Там звикли робити ставку на бразильців. Тому коли «гірникам» надійшла пропозиція із бельгійського «Ґенка», клуб довго не роздумував і відпустив Малиновського. Тим більше, що й сам Руслан був не проти спробувати свої сили за кордоном.

   Переформатування

  Перший млинець для Малиновського в Бельгії виявився глевким. Руслан непогано розпочав, проте через складну травму випав із гри на вісім місяців. Чужа країна, чужа мова, чужі люди – здавалося, що Малиновський після того навряд чи оговтається і повернеться на свій звичний рівень. Проте він зумів перемогти усі негаразди. І не в останню чергу завдяки підтримці свого нового клубу. Як на рівні керівництва, так і тренерського штабу. Вочевидь у «Ґенку» зуміли розгледіти у Малиновському щось таке, чого не побачили в «Шахтарі»

  І Руслан цілком віддячив за довіру. Бельгійці викупили його контракт у «Шахтаря» за «непристойні» як на даний момент 2,5 млн євро, і Малиновський заграв так, що став однією з головних зірок бельгійської футбольної першості. Що цікаво, українець був потрібний кожному тренеру, який очолював «Ґенк» (нинішній керманич команди Клеман уже третій за час виступів там півоборонця). Показово і те, що Малиновський при будь-якому наставникові виконує інші функції, ніж це було в «Шахтарі» чи в «Зорі»: він грає в опорній зоні.

  Можливо, на вибір позиції вплинули наслідки травми, а може, у Бельгії розгледіли в Русланові інші риси, яких не бачили в Україні. Так чи інакше, він тепер диригує не в ролі плеймейкера, а в середині поля. Якщо раніше Руслан відповідав за останню передачу, то зараз – за першу після виходу команди із оборони в атаку. До того ж, «на його совісті» і всі стандартні ситуації. Причому не лише кутові, а й штрафні та пенальті. Левову частку своїх результативних дій він здобув саме через виконання таких функцій. Хоча йому вдавалося відзначитися і з гри. Переважно після дальніх ударів.
  
  Гарні перспективи
  За останніх два роки Малиновський помітно виріс і змужнів як футболіст. І пов’язано це не лише з його серйозним амплуа, а й підвищенням якості змагальних показників: точність передач, кількість виграних єдиноборств та перехоплень. Парубок помітно прогресує, і це відзначають абсолютно всі, хто бачив його гру. Недавно Малиновський в опитуванні на найкращого футболіста нинішнього чемпіонату посів другу сходинку, поступившись лише півоборонцю другої команди «Брюґґе» Ванакену, який також проводить успішний сезон. Статистика Руслана у всіх турнірах сезону-2018/2019 красномовна: 51 матч, 16 голів, 16 результативних передач.
 
  Угода Малиновського з «Ґенком» чинна до літа 2021 року. Тому у нього є непоганий шанс засвітитися з цим клубом і в Лізі чемпіонів. Щоб потім знайти себе в заможнішому клубі й чемпіонаті. Проте не варто дивуватися, якщо вже в наступному сезоні Руслан з’явиться у складі нової команди. «Ґенк» навряд чи буде його втримувати всіма правдами і неправдами. Там за таким шаблоном працювати не звикли. Малиновський на даний час – «ліквідний товар», і якщо на нього знайдуться гідні покупці, клуб чинити перешкоди не буде.

  Можна не сумніватися, що 26-річний футболіст знайде себе і на новому місці. Він не побоявся ступити в невідомість одного разу, пережити моторошний період. Малиновський став від цього значно сильнішим, і доля потроху віддає йому борги.

Олександр Васильєв, для «Главкома» 

Новини Житомира