Ми вирішили глибше познайомитися зі славетним земляком, - пише Ріо Бердичів.

Розкажи про себе. Як ти прийшов у спорт? Чому свого часу ти обрав бігові дисципліни у легкій атлетиці, а не інші види спорту та що тебе зацікавило займатись саме біговими дисциплінами?

В школі я був простим хлопцем, який регулярно відвідував уроки фізкультури. Здавав всі нормативи, грав у всі спортивні ігри, які грали хлопці. Від інших своїх ровесників на той час я ні чим не відрізнявся. Займатися легкою атлетикою я почав у 17 років, але зовсім випадково. На другому курсі у Бердичівському політехнічному коледжі на уроці фізкультури ми здавали нормативи з бігу 1000 метрів не пам’ятаю, який був час, але прибіг першим. Після цього мене включили в команду для змагань серед коледжів області, які проходили у Житомирі. Тоді я ще не усвідомлював, що буду легкоатлетом. На цих змаганнях без підготовки я біг 3000 метрів, не пам’ятаю місце, яке зайняв, але час пам’ятаю добре – 10 хв. 21 сек. Після забігу до мене підходить мій вчитель фізкультури Романюк Віталій Павлович і каже: «Зараз я тебе познайомлю з тренером з легкої атлетики, який має спеціалізацію по біговим видам. Він з Бердичева - Гаврилюк Олександр Васильович».

Як працювалось Олександром Васильовичем Гаврилюком?

Під керівництвом Олександра Васильовича я займався два роки. За цей час я став чемпіоном області серед юніорів на дистанції 800 та 400 метрів. Відібрався на Чемпіонат України серед юніорів, де пробіг 800 м за 1.55.11. – це був гарний час.

Ти навчався, тренувався у Черкасах, як туди потрапив і як виникло рішення повернутись до Бердичева?

Навчання у коледжі в Бердичеві закінчувалося і мені треба було робити вибір: спортивний університет або пожежна академія. Але не по моїй волі, а волі батьків (я їм вдячний до цих пір) поїхав навчатися до Черкас в академію пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля, де я продовжив займатися бігом під керівництвом Старовойтова Олександра Федоровича та заслуженого тренера України Сіренко Леоніда Васильовича. Після закінчення навчання мені дали направлення на роботу в м. Житомир. На невеликій сімейній нараді ми вирішили повернутися в рідне місто Бердичів. На той час я був уже майстром спорту України, Чемпіоном та багаторазовим призером чемпіонатів та кубків України.

Нині працюєш з Володимиром Зорніком. Він у Коростишеві, ти у Бердичеві. Коли розпочалась ваша співпраця і як проходить тренувальний процес?

Вибір тренера був швидкий, тому що на моєму рівні має бути тренер досвідчений, в якого є досвід підготовки до міжнародних змагань. Це заслужений тренер України – Зорнік Володимир Романович. З ним ми дуже швидко знайшли спільну мову і почали поліпшувати особисті рекорди. За 2014 рік не було таких змагань, з яких я повертався без медалі. Пам’ятаю нашу першу зустріч, в якій він не очікував, що я запропоную йому стати нашим тренером, тому що я з його учнем постійно змагався на дистанції 800 м за призові місця. Ми були постійними суперниками. На таку пропозицію не очікував, але погодився відразу. Так як тренер мешкає у Коростишеві, тренування проходять в Житомирі в манежі, або ж він приїздить до нас у Бердичів на стадіон. Зимою ми завжди тренуємося в манежі, тому що взимку змагання проходять в закритих приміщеннях, де коло не 400 метрів, а 200, влітку - у Бердичеві на чудовому стадіоні «Центральний» на нових доріжках.

Ти виступаєш на різних дистанціях - 400, 800 метрів, яка твоя улюблена дистанція?

Моя основна дистанція – 800 метрів, де особистий рекорд -1.47.79. Також на змаганнях, в якості розвитку швидкості, бігаю і 400 метрів, де особистий рекорд 47.78.

Ви справжня спортивна родина (дружина В’ячеслава – Юлія, також легкоатлетка - прим. авт.), як виступається разом? Як вдається виступати самому і підтримати дружину чи навпаки. Це важко чи додає впевненості у стартах?

Згоден, сім’я у нас спортивна і це великий плюс коли дружина і чоловік займають спільною справою. Дружина, Юлія, більш титулована за мене. Вона учасниця Олімпійських ігор у Лондоні та Чемпіонка Європи. Але це мене тільки підштовхує більше працювати над собою. На національних змаганнях ми завжди разом, але так співпадає, що її вид 400 метрів постійно перед моїм видом або відразу після, тому навіть і розминку проводимо разом. Не легко налаштуватися на фінал, але все одно переживаємо один за одного. Часто буває і таке, коли Юля виїжджає за кордон на змагання і я знаю в який час вона буде бігти, в цей час зростає пульс, починається відчуття хвилювання. Мабуть, це і є справжня спортивна сім’я. Але коли ми вдома разом всі хвилювання проходять і залишається тільки позитив. Зараз ми виховуємо маленьку донечку Ельвіру, яка не пропустила ні одного тренувального збору. Завжди з нами навіть і на змагання беремо.

Який старт тобі найбільше запам’ятався у твоїй кар’єрі на даний момент?

Кожні змагання чимось запам’ятовуються: в одних змаганнях ти перший, в інших ти навіть і в призи не потрапляєш, тому кожен старт – це вдосконалення себе та робота над помилками на інший тренувальний сезон.

Твоє побажання молодим спортсменам, які тільки починають свій шлях у спорті?

Молодим спортсменам хочу побажати більше перемог, працювати над собою і покидати тренування з відчуттям, що ти зробив сьогодні все, що зміг. Ніколи не треба здаватися, слід йти до кінця: кожна поразка гартує і робить тебе сильнішим.