Випускник Житомирського агротехнічного коледжу свідомо зробив свій вибір, хоча за фахом міг працювати в якомусь із сільськогосподарських підприємств. З гордістю носить військову форму та пишається тим, що служить в елітних військах.
— Водійські права, захоплення рукопашним боєм стали мені в нагоді, — розповідає Олексій. — Розвідники ж завжди відрізнялися від інших кращою фізичною підготовкою та витривалістю. Тому командири до нас ставилися більш вимогливо. Але не міг припустити, що невдовзі зі зброєю в руках доведеться стати на захист України. 8 березня 2014 року в складі свого підрозділу прибув на військовий полігон, розташований у Миколаївській області. Вже через тиждень ніс службу на Арбатській стрілці, де розвідувальні підрозділи противника щодня перевіряли нас на міцність…

На Донбасі, у зоні проведення антитерористичної операції, Олексія призначили стрільцем розвідувального відділення.

— Під Слов’янськом ніс службу на постах спостереження, — говорить Олексій. — На БТРі у складі відділення супроводжував колони з продуктами харчування, питною водою, боєприпасами, що рухалися на гору Карачун. Брав участь у рейді. Під час короткострокової відпустки встиг підлікуватися.

А невдовзі був уже в районі населеного пункту Спартак, поблизу шахти «Бутівка-Донецька» («Путилівська»). Діяв у складі розвідувальної групи під командуванням, на жаль, нині покійного старшого прапорщика Віталія Мазура.

— До шахти вела залізнична колія через підірваний під час бойового зіткнення міст, — згадує Олексій Щерба. — У тому районі на блокпосту несли службу також десантники. Хлопці були справжніми відчайдухами. Для виконання бойового завдання нам треба було подолати лише 600 метрів. Заздалегідь домовилися про те, що залишати один одного не будемо. Розподілили обов’язки, краще припасували спорядження…

Попри несприятливі погодні умови, розвідувальна група, зорієнтувавшись на місцевості, стала надійним корегувальником вогню для наших мінометників.

— До останнього намагалися не виявити себе, — говорить Олексій. — Не відкривали вогонь навіть після того, коли противник розпочав вести у нашому напрямку щільний мінометний вогонь… Відчували роботу снайперів, наближення бойової техніки. Командир групи прийняв рішення першими вивести у безпечне місце саперів. Згодом уся група повернулася до бронетранспортера. Обійшлося без втрат і поранень.

Олексій Щерба із сумом згадує про те, що у зоні АТО загинули два його командири роти: капітан Олексій Крементар — у ході бойового зіткнення під Красним Лиманом, а Сергій Шуліков, котрому посмертно було надано звання «майор» — під час рейду біля Шахтарська.

— Наш бойовий дух у складні хвилини підтримав лейтенант Сергій Солодкий, котрий взяв командування підрозділом на себе, — розповідає Олексій Щерба. — Молодий офіцер виявився дуже тямучим розвідником. Ми йому повірили. І не помилилися. У зоні АТО Сергій Солодкий отримав поранення. Але після одужання повернувся в стрій. А за мене щодня молилися дружина, мама та бабуся. Чекала й донечка, якій вже виповнилося півтора року.

Нині Олексій Щерба служить у 199-му навчальному центрі Високомобільних десантних військ сержантом-інструктором із тактичної підготовки. Навчає курсантів мистецтва перемагати. Знаходить час і для занять спортом. Цього року Олексій вдало виступив на чемпіонаті Збройних Сил України з рукопашного бою на честь Героя України полковника Тараса Сенюка.

Джерело: zhytomyrschyna.zt.ua