У програмі "Погляд" на "5 каналі" він розповів про свій батальйон і бійців-добровольців, ціну війни для України, зміни в армії під впливом війни, а також трансформацію у ставленні бойовиків до росіян та їхніх власних перспектив.

ДЛЯ НАС БУЛА ВЕЛИКА ЧЕСТЬ, ЩО МИ ОТРИМАЛИ ЗАВДАННЯ ПО ОБОРОНІ ДОНЕЦЬКОГО АЕРОПОРТУ

– Ви провели в полоні більше ста днів, були звільнені півроку тому, трошки більше. Адаптувалися вже до нормального життя, мирного?

Звісно, адже життя йде, адаптуємося. Наслідки залишаються в будь-якому разі. Так іноді щось згадується, іноді нерви беруть своє. Але у процесі можна сказати – адаптуємося. Але хіба це головне? Як то кажуть: наша робота така. Були, повернулися, дякувати Богу, повернулися. Більше згадується сам батальйон. Адже вдумайтеся: у нас були оголошені хвилі мобілізації, і 90-й батальйон, який був сформований на базі Житомирського полігону – 90 відсотків добровольці. Тобто це не люди прийшли з військкомату, бо прийшла повістка і їх направили – це добровольці. Поважного віку, з сім'ями, з дітьми, які заявили вдома, що вони йдуть. А чи багато ви знаєте своїх знайомих, які...

– Знаю багато, якщо чесно. В силу кола спілкування…

– ...заявили вдома, що "я йду захищати країну".

– Багато хто з них залишився в армії?

– Ні, не дуже. Але я до іншого вів. Розумієте, коли підрозділ створюється, завдання підрозділу потім визначається ще морально-психологічним станом підрозділу. І коли був сформований 90-й батальйон, це навіть не всі можуть уявити, що люди там настільки переймаються ситуацією, наскільки вони самі через волонтерів шукали те, чого нам не могла видати держава на той момент: якусь екіпіровку, щось, скажімо, деякі допоміжні комплекти. Це все вони знаходили. Їх із стрільбища було забрати важко, їм потрібно відпрацювати одні моменти, інші. І це все не з-під примусу, люди готувалися, люди хотіли. Тож батальйон, який сформувався з суто добровольців, природно не міг не отримати завдання, складне завдання. Він не міг не отримати. І це завдання, як кажуть, з'явилося на горизонті – це завдання було з оборони ДАП, Донецького аеропорту. А якщо згадати, хто захищав Донецький аеропорт – 95-а бригада, 79-а бригада. Про що це свідчить уже? Це були найкращі підрозділи на той момент. Хто захоплював аеропорт, які підрозділи військового спецназу? На цій території виходить працювали, м'яко кажучи, морально-стійкі підрозділи, сильні духом. І тому для нас була велика честь, що ми отримали завдання теж по обороні Донецького аеропорту. Коли ми прийняли оборону, ситуація, звичайно, була вже, скажімо, не в нашу сторону. Але якраз через те, що люди готові були обороняти свою Державу до кінця, не боятися, тут виходить цікавий момент. З одного боку, ми маємо батальйон, який був готовий виконувати найскладніші завдання, хотів, не боявся, і внаслідок цього – найбільші втрати. Тому що виконувати завдання в тих умовах було дуже важко. Виходить якось дивно, так? Найкращі представники нашої держави, найсильніші духом, добровольці, виходить, залишаються там, на полі бою. Це не тільки по Донецькому аеропорту. Ми втрачаємо в цій війні кращих представників.

– Вам тоді віддали наказ, я маю на увазі про цю операцію - йти туди в туман, коли вас захопили в полон? Чи це була ваша ініціатива?

– На це запитання є вже відповідь в інтернеті: одна з відповідей Бутусова. Я вважаю, що він відповів, мені здається, на всі запитання. Природно, що в нас в армії є жорстка ієрархія, у нас є накази, але суть не в цьому. Знаєте, я не шукаю винних, тому що це не моя компетенція. Я офіцер України, я завжди буду виконувати накази нашої держави, бо я офіцер України і інакше не буде.

БАГАТО РЕЧЕЙ ВЖЕ ПОРА РОБИТИ НЕ ВОЛОНТЕРАМ, А КОМУСЬ ІНШОМУ

– Знаєте, на цій війні армія стала справою всієї країни. Не держави як влади, а кожного громадянина, кожного, який перераховував якихось 5 гривень, не маючи іншої можливості, кожного, хто став волонтером…

– Так було спочатку, помітьте. Спочатку, коли вся країна стала поруч з міністерством оборони. Так було?

– Так було. Тому що тоді вся країна мала надію закінчити цю війну.

– Тут не те що закінчити цю війну, тут…

– Перемогти в цій війні. Відстояти державу.

– Так, відстояти. Зараз, звісно, ви можете побачити в інтернеті, як волонтери говорять про те, що "я відмовляюся від волонтерства, тому що"... і пішли причини. Багато речей вже пора б робити не волонтерам, пора б комусь іншому робити. І люди, звісно, починають думати... мабуть про корупцію думають. Тому що пора б уже за такого ВВП, за того відсотка на це... Природно, зрозуміти логіку людей можна.

МИ ВЖЕ МАЄМО ХОРОШИЙ КОРПУС ОФІЦЕРІВ З БОЙОВИМ ДОСВІДОМ, РОЗУМІЄМО НЕ В ТЕОРІЇ, А НА ПРАКТИЦІ, ЯК ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ І ЩО ПОТРІБНО

– Ми щодня з екранів телевізорів чуємо про те, що наша армія вже не така, як вчора.

– Я вам скажу. Так. Зрозумійте, вона вже не така, як була до війни, за кількома показниками. По-перше, ми маємо вже хороший корпус офіцерів з бойовим досвідом – це дуже важливо. Потім, ми вже розуміємо не в теорії, а на практиці, як це відбувається і що потрібно. У Міністерстві оборони відбуваються реформи, і до речі, ці реформи проходять – поки я їх оцінюю позитивно. Під час війни в нас з'явився рід військ – високомобільні десантні війська. Раніше ми належали до сухопутних військ. Зараз ми розвиваємося як окремий рід військ. Це дає нам багато переваг. Реформи йдуть – реформи йдуть у логістиці, у забезпеченні, в підході до бойової підготовки. Це все йде, повірте.

ВСІ НА ТІЙ СТОРОНІ ЧУДОВО РОЗУМІЮТЬ, ЩО В БУДЬ-ЯКОМУ ВИПАДКУ ЦЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ, ЩО В БУДЬ-ЯКОМУ РАЗІ ТАМ БУДЕ УКРАЇНА

– Але ж і ворог не стоїть на місці, там теж відбудовується і ієрархізується армія, там теж налагоджується постачання.

– Ви під словом "ворог" кого розумієте?

– А кого ви розумієте під словом "ворог"? Я розумію тих, хто зараз займає нашу територію в Донецькій, Луганській областях.

– Я б тоді не сказав, що там йдуть зараз якісь реформи на окупованій території. Я б не сказав, що там армія готується якось по-новому, з підходами. Я вам скажу: перебуваючи в полоні, я дізнався, як, скажімо, сепаратисти воювали в Донецькому аеропорту проти нас. Дізнався цікаві подробиці. Сказати, що вони вміло воювали – я б не сказав. Їхні втрати були несумірні з нашими, але їх дуже сильно приховували. Командир "Спарти" з позивним "Моторола", який по російському телебаченню проходить, як найбільш ефективний польовий командир, у якого найменше втрат – насправді виявилося, що він один із командирів, у якого найбільші втрати. І це через бої на ДАП, Донецькому аеропорту. Тож казати, що в них проходить якась реформа і щось ще – я б сказав, що в них більше йде справа до занепаду. Тому що всі чудово розуміють на тій стороні, повірте, я знаю точно, що в будь-якому випадку це закінчиться. І у них ставлення і до росіян, до речі, дуже змінилося, коли сім'ї їхні почали повертатися з Росії – це інформація у мене не зі ЗМІ. Це вже коли я перебував четвертий місяць у полоні і вже за тижня два до виходу, мене перевели до камери, де були затримані донецькі "казаки".

– За мародерство, так?

– Не тільки за мародерство, але суть не в цьому. Історія цікава про сім'ї, які вони відправили до Росії. Ось вони повертаються і кажуть, що ми для них все одно "хохли", вони нас не сприймають. Все одно повертаються. І всі чудово розуміють, що в будь-якому разі там буде Україна, тому що щодо Росії питання там теж зрозуміле. І вже тоді було зрозуміло, коли я бачив це все. Шанси свої вони прекрасно зважують. Тому, як ви думаєте, який може бути настрій там, у підрозділах, коли, у принципі, підсумок буде зрозумілий? Якщо ти виживеш, то потім тобі доведеться ховатися від правоохоронних органів. Або потім бути на території Росії, а там, до речі, коли вони проходять кордон із Росією, коли повертаються назад, у них не просто перетинають кордон. З кожним розмовляє "особіст" Російської Федерації. Беруть дані і відпускають – будь ласка, йди. Адже виходить, до нього потім цей же "особіст" може завжди прийти і сказати, що за Кримінальним кодексом Російської Федерації за участь у бойових діях, як найманець – 10 років. Або запропонувати службу у приватній військовій компанії на території Сирії тощо. Тобто виходить, що люди завжди "на гачку". Вони теж це розуміють. Так що говорити, що вони готуються, як там, і бойовий дух їхній піднімається – я б не сказав. У нас є перспектива, у нас великі перспективи. Ви подивіться навіть, як у нас просто люди реагують на ситуацію, ви подивіться, з яким поглядом, вже усвідомленим люди України дивляться на події. Навіть так для порівняння, якщо ми так далеко підемо в історію, то 90-ті роки, як ми дивилися на те, що відбувається? Минув час, як ми дивимося – свідомо, ми розуміємо, що ми вже держава. Адже в 90-х роках ми розуміли державу? Є Росія і їхні якісь усі придатки. Нам сказали, що скрута, люди на завод 6 місяців без зарплати ходять. Було? Було. Як зараз люди дивляться реально на все: розуміють, що потрібна держава. Навіть, пам'ятаєте, років п'ять тому заяву: ми європейська держава, у принципі, XXIстоліття, нам армія непотрібна. Про що розмова? Адже хоч би як люди звинувачували владу, що вона знищувала армію в ті роки, але ж хай собі самі теж зізнаються, що депутати повторюють ті гасла, які люди хочуть чути. А люди заявляли: нам така армія ні до чого, що на неї грошей йде дуже багато, давайте її скорочувати, давайте зробимо 80 тисяч, давайте 70 тисяч зробимо, цього буде достатньо, он там у Швейцарії, там взагалі і т.ін. Так люди говорили? Говорили. Зараз люди дивляться на події таким чином – свою країну, свою незалежність треба відстоювати.

– Кілька днів тому Президент заявив про те, що він планує закінчити війну в 2016 році. Ви вірите в таке?

– Давайте, я не буду обговорювати слова Президента. І я не є аналітиком і політологом, щоб обговорювати і робити прогнози. Якщо так буде, то це буде дуже добре.

– Ви готові повернутися на фронт?

– Так.

– Чого ви чекаєте від держави?

– Є програма-мінімум, є програма-максимум. Програма-мінімум: я б хотів, щоб наша держава сім'ям загиблих та інвалідам, які залишилися внаслідок бойових дій, віддало шану не лише словами. А програма-максимум не відрізняється від того, що хочуть люди. Ось і все.

Тетяна Даниленко, "5 канал".