У Гвоздяренському лісництві Бердичівського держлісгоспу цей неколючий напівчагарник з прямими голими густозеленими стеблами, на яких розміщене сидяче  листя, що більше нагадує сильно видовжені тонкі промені, демонстрували як велику цінність.

Бо й рослина це нетутешня, й збережена пам'ять про колишнього великого шанувальника й розмножувача місцевих лісів пана Скомського. Колись він привіз цього  новачка й розмістив у лісовій глибині вздовж лісосіки. Кущики й тепер скромно й не щедро розвиваються саме так, як їх посадили.

Нестримне буянння, гущавина, дика краса – так можна сказати про зарості цієї рослини на території Овруцького спецлісгоспу. Запитали у місцевих жителів «що це?» і ніхто не назвав. Воно й не дивно. Півстоліття тому сюди з усіх усюд надсилали найрізноманітніші лісові породи, щоб врятувати лесові грунти на Словечансько-Овруцькому кряжі від ерозії. Якісь зі 150 порід стали основними в боротьбі з природною стихією, якісь залишилися на околицях уваги. Серед них і наш сьогоднішній герой – дрок (у деяких українських перекладах – дрік).

З-поміж понад сотні різновидів дроку, досліджених у світі, у нас живе дрок променистий (Genista  radiata (L.) Scop.). Належить до сімейства бобових. Швидкоростучий, його висота може досягати 170 см. Найрозкішніший на своїй батьківщині – у Північних Альпах, де він оселяється на піщаних сухих ґрунтах кам’янистих пагорбів (ось чому йому так добре дишеться на нашому кряжі). На початку літа вдягається у жовті суцвіття. У бобових плодах – чорно-бурі еліптичні насіннини. Насіння – отруйне. Досить добре витримує зимові морози, посуху і здатний до швидкого відновлення після несприятливих умов.

Дрок має численні лікувальні властивості. Для нас цікаво те, що, перш за все, за допомогою рослини лікують захворювання щитовидної залози, а також відкладення солей у суглобах.

У Європі в культурі з 1758 року.

За інформацією ЖОУЛМГ