Пройшовши Революцію Гідності, коли почалась війна на сході країни одним з перших записався добровольцем в лави національної гвардії. Пройшовши тримісячну підготовку і зустрівши в таборі у Великих Петрівцях на Київщині своє повноліття, за розподілом потрапив у батальйон «Айдар». Пробувши в зоні проведення антитерористичної операції кілька місяців, хлопчина перестав виходити на зв’язок з матір’ю 4 вересня 2014 року після бою під містом Щастя на Луганщині.

В той час, коли добровольчі батальйони, в тому числі і «Айдар», пішли у наступ, блокпости зайняли регулярні частини української армії. Згодом надійшов наказ відступати і військові покинули блокпости, не повідомивши при цьому нікого, тож бійці добровольчих батальйонів, отримавши наказ відступати, повертались через блокпости, які на той момент вже зайняли сепаратисти. Окупанти не стали знімати українські прапори, тож «айдарівці» до останнього думали, що на постах свої.

Групи «Грізлі» і «Золи», в одній з яких проходив службу хлопчина, потрапили в одну з таких засідок. В складі групи, яка нічого не підозрюючи, заїхала в лапи сепаратистів, налічувалось близько 60 чоловіків. Після того, як бандформування дізнались, що до них в «гості» завітав батальйон «Айдар», пролунала команда «вогонь», яка накрила людей і техніку смертоносним ураганом з гранатометів і вогнеметів. Вціліти в тому пеклі вдалось лише двом бійцям батальйону, які поранені попали в полон.

За офіційною інформацією Міністерства оборони України тоді у бою загинуло 11 осіб, фрагменти тіл ще понад 30 бійців відправили на експертизу в Запоріжжя. У них взяли ДНК і відправили на кладовище у Старобільськ, що на Луганщині. Тіло юнака поховане там у безіменній могилі під номером 259.

Понад рік мати намагалась дізнатись, де її син, але результатів її пошуки не дали. З допомогою Володимира Сенчі вона написала відповідні заяви в СБУ - і справа потрохи зрушила з місця. Жінка здала аналізи ДНК, пройшла всі експертизи і ось нещодавно надійшла відповідь, яка на 99,9% дала підтвердження, що це саме її син похований в одній з могил у Старобільську. Не бажаючи вірити в те, що її кровинка загинула, Тетяна Паламарчук наполягає ще й на мітахондріальній експертизі. Її результати будуть готові за місяць або й два.

Жінка живе надією, що її син живий, що, можливо, він знаходиться в полоні. Півтора року їй вселяли віру в це дзвінки з невідомих номерів, які вимагали викуп за сина. З матері витягнули всі заощадження. Коли вкотре подзвонили, вимагаючи гроші, вона звернулась до Володимира Сенчі. Їй зателефонували з Донецька і повідомили, що Владислав знаходиться у них і вони готові його віддати, бо він хворий, після поранення. Грошей терористам не треба, вони просто хотіли, щоб мати забрала юнака, у якого почались серйозні проблеми зі здоров’ям. Зі слів невідомих виходило, що хлопчину утримують в одному з таборів для військовополонених під Торезом і, зважаючи на його стан, можуть відпустити. Передати Владислава обіцяли у «сірій зоні» під Волновахою.

Прибувши на Схід, бердичівляни зв’язались з волонтерами центру «Солдатська пошта», які, маючи хороші зв’язки з прикордонниками і СБУ, виявили бажання допомогти. Щоб вони не потрапили в полон, за ними під час перебування в сірій зоні велось спостереження, оскільки не виключалася можливість, що буде спроба захопити їх в заручники. Принаймні співробітники СБУ перед цим попереджали, що так вже дві матері вирушили звільняти своїх синів - і досі про них нічого не відомо. Втім, ані того дня, ані протягом п’яти наступних, коли проводились виїзди в «сіру» зону, звісток про полоненого не було, бо у терористів постійно зривались плани і ніхто нікого не вивозив. Зате бойовики справно вимагали гроші: то на заправку авто, у якому, нібито, мають везти Владислава, то на переїзд блокпосту. Таким чином їм вдалось виманити близько 6 тисяч гривень.

Номер телефону, з якого виходили на зв’язок терористи, було передано волонтерській пошуковій групі, яка й з’ясувала, звідки вони надходять. Виявилось, гроші з жінки вимагали в’язні з Донеччини, які відбувають покарання в Коростені. Ув’язнені координували свої дії з бойовиками, які знаходяться в Торезі, Донецьку, Сніжному. Приїхавши в Бердичів, жінка звернулись до співробітників СБУ, надавши номери карток і трафік, було відкрите кримінальне провадження, в результаті якого особи шантажистів встановлено. Але звинувачення у терористичній діяльності їм не було висунуто, оскільки неможливо встановити абонентів, яким вони дзвонили.

Тіло бердичівлянина, який захищав свою країну, з почестями перепоховають у Бердичеві після того, як надійдуть результати ще однієї експертизи.

Джерело: РІО Бердичів