Про це повідомляє прес-центр ЖДУ імені Івана Франка.

Мета приїзду ректора польського вишу до ЖДУ імені Івана Франка – зустріч з ректором університету Петром Саухом та презентація монографії для студентів-істориків «Кресова Атлантида. Історія і міфологія кресових міст».

У ході зустрічі ректори Петро Саух та Станіслав Славомир Нічея обговорювали проблеми кризи освіти та важливі питання двостороннього співробітництва. Зокрема, йшлося про скорочення кількості вишів у Польщі та Україні, переорієнтацію навчальних закладів на прикладну та технічну науку, якість освіти та наукові проекти. Ректори ЖДУ імені Івана Франка та Опольського університету визначилися, що науковці українського та польського вишів будуть працювати над написанням спільних наукових проектів по програмі Еразмус та грантах.

За тим ректор і засновник Опольського університету, відомий історик Станіслав Славомир Нечея презентував студентам історичного факультету ЖДУ імені Івана Франка книгу про Личаківське кладовище, яка вже стала бестселером у Польщі, вийшовши чотирма виданнями загальним тиражем 250 тисяч примірників, – «Сад сну і пам’яті: історія Личаківського цвинтаря у Львові і люди, поховані там у 1786-2010» («Ogród snu i pamięci: Dzieje Cmentarza Łyczakowskiego we Lwowie i ludzi tam spoczywających w latach 1786-2010») та монографію «Кресова Атлантида. Історія і міфологія кресових міст».

Презентована монографія «Кресова Атлантида...» виявилась непростою для сприйняття українських студентів. У ній Нічея розглядає історію Західної України (Східні Креси) крізь призму втраченої Атлантиди для поляків. Провина лягає на політиків (Сталін, Черчіль, Рузвельт), що на Ялтинській конференції в лютому 1945 року перекроїли карту світу (ялтинсько-постдамська політична змова, як її трактує автор). В результаті того переділу Польща втратила близько 200 міст на Сході. А якщо згадати ще трактат римський 1921 року, коли у Польщі забрали Кам’янець-Подільський і Житомир, то цих міст могло бути ще більше.

Автор наводить цифри: якщо до війни 1939 року територія Польщі складала  388, 6 тис. км², втратила 177, 8 тис.км² (тобто, близько 45, 7% своєї території), а натомість отримала 100,9 тис.км², що в результаті склало 312 тис.км². Порівняно із територією ІІ Речі Посполитої втрати склали 76 тис.км², тим самим «постав новий витвір географічний».

Нічея намався сказати про те, що довгі роки у самій Польщі було під забороною: «Життя втрачених міст на Сході, які впродовж століть були твердинями польськості, не можна викинути з народної пам’яті Польщі. Історія Польщі не закінчується на сьогоднішній лінії кордонів Буг – Сян на Сході, так як історія Німеччини не закінчується на лінії Одра – Ниса Лужицька».

Чому таку увагу автор приділив Східним Кресам (Західній Україні)? Річ у тім, що шість століть на цих землях жили поляки, вважаючи їх своїми. Вони долучилися до розвитку культури цього краю, культури польської. Тому польський історик й наголошує: «немає історії Львова без історії Польщі й історії Польщі без Львова і його людей», підсилюючи свою думку цитатою із Юзефа Пілсудського: «Львів, Краків, Вільно, Познань – там квітла культура польська. (…) Варшава була ж тільки творцем невдалих повстань».

Разом із тим автор уникнув розмов про український контекст – історичний, культурний та політичний, а також українсько-польські стосунки в історичній ретроспективі.