Він не втратив оптимізму, жаги до життя, радіє кожному дню і не любить сидіти без діла.
Хтось п'є, хтось жінку б'є, хтось волонтерить чи з головою поринає у роботу. Кожен, хто пройшов АТО, перетравлює пережите по своєму. Олександр розпочав плести бісером.

«Кожна моя робота унікальна, ніколи не знаю, що вийде…»

- Олександр Валерійович, як так сталось, що Ви потрапили в зону АТО і як складалось Ваше життя до армії?
- До армії я жив, як кажуть, звичайним життям – працював будівельником, турбувався про сім’ю , нічого особливого. Щодо того, як я потрапив у зону АТО – тут все просто - з воєнкома прийшла повістка і я з радістю погодився, адже хто, як не ми, потурбується про майбутнє нашої країни. Служив у 30-тій бригаді танкової дивізії у Новограді-Волинському.
- Поділіться своїми враженнями від побаченого (якими неприємними вони б не були ) і чи змінились Ви після армії?
- Враження, звісно, надзвичайні. Ніколи не знаєш, що станеться через хвилину. Але я ні на секунду не пожалкував про те, що пережив. За час служби я познайомився з багатьма хорошими людьми, які згодом стали моїми найкращими друзями. Я не жалкую про те, що тут опинився, для мене це великий досвід, який навряд чи ще десь отримаєш. Стосовно того, чи змінився я – так, змінився, особливо на моральному рівні. Коли бачиш, як на твоїх очах помирають твої друзі, не думаєш про себе, а намагаєшся врятувати їх, чого б тобі це не вартувало.
- Чому Вас демобілізували?
- В травні минулого року я і моя бригада потрапили під обстріл, внаслідок якого я отримав осколкові поранення та контузію. Після цього мене відправили у госпіталь, де я пройшов довгий реабілітаційний курс лікування , а також працював з психологом, адже були тяжкі заїкання, мучили головні болі та тремтіли руки.
- Чи вдалось Вам повністю відновитись?
- Незважаючи на те, що я пройшов досить довге лікування, повністю відновитись мені на вдалось, особливо це стосується морального етапу. Таке не забувається, якби я не старався, це назавжди закарбувалось у моїй пам’яті.
- Як давно Ви займаєтесь виробами з бісеру?
- Вперше спробував себе у цій галузі років 3 тому, ну а більш серйозно цим став займатись декілька місяців назад. Ініціатором була моя донька – їй подарували книгу з бісероплетіння, від нудьги вирішив почитати її. Це мене настільки захопило, що в той же вечір я сплів декілька виробів, спираючись на найпростіші схеми. З цього все і почалось. Кожен мій виріб – унікальний, адже, плетучи, ніколи не знаю, що з цього вийде.
- Вироби з бісеру – це спосіб заробітку чи, все-таки, хобі?
- Ні, це хобі. Зазвичай свої вироби я дарую людям, приємно бачити їх задоволення. Хоча іноді вдається дещо і підзаробити – я виставляю фото своїх робіт на аукціон. Деколи роблю вироби з бісеру на замовлення. Найдорожча моя робота коштувала 500 гривень, а найдешевша – 50.
- Чи намагалися реалізувати себе в інших галузях?
- Ну звісно, адже мені все цікаво, багато чого хочу спробувати. Були спроби реалізувати себе у ролі скульптора, навіть створив три вироби з полімерної глини, але потім зникла цікавість до цієї справи.
- Які у Вас плани на майбутнє?
- Жити, працювати, турбуватись про сім’ю. А якщо не бути таким банальним - продовжувати займатись бісероплетінням, цікавитись чимось новим, шукати щось захоплююче для себе. А ще у мене є мрія – створити у Житомирі реабілітаційний центр, адже більшість бійців потребують не лише фізичної допомоги, але й моральної.