Дружина Президента України Марина Порошенко в ефірі "5 каналу" розповіла про ситуацію з впровадженням інклюзивної освіти України і підтримку дітей з особливими потребами, та закликала народних депутатів якомога скоріше ухвалити закон "Про освіту" задля впровадження більш прогресивних та гуманних форм навчання
ПАРЛАМЕНТ МАЄ ПІДТРИМАТИ ЗАКОНОПРОЕКТ ПРО ОСВІТУ. ЯКЩО СЬОГОДНІ НЕ ПРИЙМЕМО ЦЕЙ ЗАКОНОПРОЕКТ, ТО МОЖЕМО ВТРАТИТИ НАСТУПНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ РІК
– Ви знаєте, що я за всі роки своєї журналістської діяльності вперше спілкуюся з першою леді. І вперше спілкуюся на таку серйозну тему з першою леді, я вам за це вдячна, спасибі.
– Дякую, я також хочу привітати вас і всіх наших телеглядачів, доброго вечора. Я дуже вдячна телеканалу, що він запросив мене сьогодні прийняти участь у телемарафоні на таку дуже влучну і актуальну сьогодні тему: "Сильні духом". І це дуже символічно, що вона проходить саме сьогодні, коли відзначається Міжнародний день захисту дітей у всьому світі. І це дуже важливо для України, тому що діти – це майбутнє України. І ті основи, які ми закладаємо сьогодні в наших дітей, і будуть формувати наше майбутнє.
– Ви знаєте, сьогодні у нас співведучий у студії – Олег Іваненко. Я з ним познайомилася нещодавно, ви з ним знайомі раніше. Я для наших глядачів ще хочу нагадати, що це голова громадського об’єднання людей з інвалідністю "Прагнення" і рекордсмен світу з паралімпійського плавання. Олеже, я рада мати такого співведучого сьогодні, ще раз кажу тобі – дякую.
– Добрий день, Марино, добрий день, Україно, я щасливий, що дружина Президента сьогодні з нами у студії на таку важливу тему. Марино Анатоліївно, я зразу хотів би запитати як у дружини Президента, як голови благодійного фонду – одним із напрямків своєї діяльності ви обрали інклюзивну освіту, надзвичайно важлива тема, надзвичайно актуальна. Чому власне інклюзивна освіта, і яким чином ви долучилися до такої важливої теми? Дякую.
– Знаєте, коли я згадую весь шлях, який ми з моєю командою пройшли за цей час, мені хочеться дуже відмітити 1 вересня минулого року, коли мене запросили на перший дзвіночок у Білоцерківську інклюзивну школу №20. І там я побачила діток на візочках, які разом зі своїми однолітками ходять до школи і отримують знання на рівних умовах. І я тоді відчула, наскільки це сьогодні актуально, наскільки це сучасно, гуманно і правильно саме так виховувати дітей з особливими потребами в нашому українському суспільстві. Там же я почула і перші побажання, питання і проблеми, з якими стикаються освітяни, коли запроваджують інклюзивну освіту в себе в школах. Я мала виступ на парламентських слуханнях у Верховній Раді, які відбулися 9 грудня минулого року, щоб наші парламентарі почули дійсно, наскільки це актуально, наскільки це зараз вже назріла ця проблема в Україні. Тоді я запросила до Верховної Ради Ангеліну Чандарову, дівчину, яка має вроджені вади розвитку і дуже сильний характер.
– Ми пам’ятаємо цей виступ.
– Так. І вона зіткнулася саме з несправедливістю в своєму житті, коли отримала відмову в праві на навчання тільки тому, що вона має вади. Я, користуючись можливістю, хочу зараз звернутися до парламентаріїв, щоб вони підтримали законопроект про освіту. Тому що ми втрачаємо час, такий важливий час. І якщо сьогодні ми не приймемо цей законопроект, то ми можемо втратити наступний навчальний рік.
ПРОЕКТ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ СТАРТУЄ У П’ЯТИ ПІЛОТНИХ РЕГІОНАХ – ЦЕ ВІННИЦЯ, ЗАПОРІЖЖЯ, КИЇВ, ХАРКІВ І ЖИТОМИР
– Ви сказали, що ви 1 вересня були в Білоцерківській школі. Вже ніби так минув навчальний рік, тому що зараз уже діти на канікулах. І ми всі цей рік ніби також чомусь навчалися. Інклюзивність – це досить таке нове слово для українців, не всі його розуміють. Не всі розуміють, чому ми зараз саме цю тему піднімаємо. Ми зараз хочемо показати невеличкий матеріал з інклюзивної школи №168. Ми відзняли його трішки раніше для того, щоб такий освітній процес почався у всіх нас. Отже, друзі, ми показали як навчаються дітки у 168-й інклюзивній школі. І саме у травні, з ініціативи першої леді почалася серія тренінгів, яка називається "Інклюзивна освіта – рівень свідомості нації, досвід, перспективи, результати". Марино Анатоліївно, до вас хочу звернутися, тому що тренінги не дарма почалися. Наше суспільство треба навчати. Для кого вони призначені? Чого хочете досягти цими тренінгами? Хто тренується? Вчителі, батьки, діти соціальні працівники, що це за система?
– Ми досить системно підійшли до вирішення цього питання: моя команда працівників благодійного Фонду Порошенка звернулася до державних адміністрацій районів і запросили в них інформацію про наявність інклюзивних шкіл у їх регіонах. І потім, коли ми обробили цю інформацію, побачили наявність шкіл і рівень інклюзивного навчання по різних областях, ми підібрали п’ять пілотних регіонів – це Вінниця, Запоріжжя, Київ, Харків і Житомир. До речі, завтра буде останній буде в Житомирі. І керівники обласних департаментів освіти, директори і завучі шкіл, в яких вже є досвід інклюзивної освіти, і ті директори і завучі, які хочуть у своїх школах на майбутнє впровадити інклюзивну освіту, вони долучилися до цього проекту і прийняли участь у тренінгу, в якому ми працювали з ними щодо надання їм інформації про юридичні, економічні, адміністративні особливості інклюзивної освіти в Україні. До речі, ми їм надавали от такі блокнотики, в яких тут є і інформація …
– Керівництво до дії, так?
– Так, нормативно-правова база, яка вже зараз існує в Україні і…
– Це саме для керівників навчальних закладів, так?
– Так, щоб вони вже могли скористатися цими знаннями, які є на сьогодні. І їх вже достатньо для того, щоб запровадити інклюзивну освіту в себе в школах.
– І це можливо з 1 вересня, так? Наскільки я розумію. Тому що це підготовчий період, якраз літо.
– Сьогодні за допомогою наших інструкторів, які поділилися з ними своїми знаннями і досвідом, вони відпрацьовують листи питань, які стоять перед школами для того, щоб ефективно запровадити інклюзивну освіту з 1 вересня у себе. І вже у серпні буде проведений другий етап тренінгів, в якому вже будуть брати участь безпосередньо вихователі, вчителі, асистенти вчителів, які і будуть навчати цих дітей.
550 ФАХІВЦІВ ВЖЕ ГОТОВІ РОЗПОЧАТИ В СЕБЕ ОСВІТНЮ ІНКЛЮЗИВНУ ПРОГРАМУ
– Я, до речі, зразу скажу, що нормативно-правова база, одна з найкращих в Україні, у світі по людям з обмеженими можливостями. Маріє Анатоліївно, але ще в нас існує серйозне питання. Одна справа, коли ми працюємо з дітьми, а друга справа – є нерозуміння не тільки в суспільстві, у вихователів, у викладачів самої проблематики, необхідності, потреби в тому, що таких дітей потрібно виховувати інклюзивно у звичайних школах. Скажіть, будь ласка, як вам, наскільки складно спілкуватися з батьками, з вчителями, з директорами?
– Коли ми проводили ці тренінги, я зустрічалася зі всіма директорами, завучами, вчителями. Є така динаміка, яка сама вже каже про те, наскільки поширення цих знань і цієї інформації притягує дедалі більше людей, однодумців, які хочуть долучитися до впровадження цієї системи. Це вже та кількість загалом – 550 людей, фахівців, освітян, які вже готові дійсно розпочати в себе цю освітню інклюзивну програму. Я бачу їх очі, я бачу їх реакцію, їх настрій, наскільки вони горять цією ідеєю, наскільки вони хочуть допомогти дійсно цим дітям. І для них це не байдуже, щоб ця допомога була ефективна, максимально правильна і професійна. І я впевнена, що з такою командою, з такою українською родиною ми просто приречені на перемогу.
– Але ж ті люди, які хочуть розпочати вже інклюзивну освіту у звичайних школах, стикаються з наступною проблематикою: багато шкіл зовсім не пристосовані для того, щоб приймати дітей на навчання. Починаючи з безбар’єрного середовища – відсутність пандусів, вбиралень і так далі, закінчуючи недостатньою кількістю вихователів, підготовлених спеціалістів. Тобто власне хто має відповідати в нашій державі за те, що ця інфраструктура не створена для людей з особливими потребами? Яку відповідальність мають нести ті, хто мають цю відповідальність нести?
– Хтось має виділити бюджетні кошти для того, щоб побудувати пандус, це елементарно.
– Якщо коротко.
– Так, дійсно це питання в першу чергу залежить від держави. І підтримка на державному рівні обов’язкова. Але в умовах децентралізації нашого суспільства дуже великі сподівання і на місцеве самоврядування, яке також повинно долучитися, і воно вже долучається. Ви знаєте, в мене був дуже такий приємний приклад у Запорізькій області, де губернатор і все керівництво місцевого самоврядування прийняло участь у тренінгу. Вони відсиділи весь тренінг спочатку і до кінця, отримали сертифікати про те, що вони прослухали…
– То ви надаєте сертифікати?
– Обов’язково. Вони настільки загорілися цією ідеєю впровадження інклюзивної освіти в себе в регіоні, що навіть 2016 рік оголосили роком інклюзії в себе в регіоні. Також є така стаття і такий ресурс, як гранти, які теж можна долучати до вирішення своїх потреб, поточних потреб у кожній школі. І наші тренери, вони надають необхідну інформацію, вчать, як готувати документи, щоб отримати ці гранти, куди їх відсилати, як вести перемовини. Я думаю, що при такому системному підході, і коли всі зацікавлені сторони будуть потужно приймати участь, обов’язково ми отримаємо гарний результат.
МИ, НА ЖАЛЬ, ВЖЕ ОДНА З ОСТАННІХ КРАЇН, ЯКА НЕ ВПРОВАДИЛА В СЕБЕ ЦЮ ІНКЛЮЗИВНУ ОСВІТУ
– А я скажу, що ресурсів дуже багато. Я кажу нашим громадським діячам, тим хто займається громадською діяльністю: включайтеся, активно включайтеся, шукайте гранти, звертайтеся, думайте. Багато є управлінських рішень, які можна прийняти на місцевому рівні. Я як депутат на місцевому рівні точно вам кажу, що на місцях є кошти, тільки треба їх запалити енергією і бажанням робити інклюзивну освіту і робити для людей з обмеженими можливостями. І я тут до громадськості, до моєї громадськості, до людей-інвалідів кажу – не будьте пасивні. Маріє Анатоліївно, я знаю, що ви сьогодні відвідали Броварський центр реабілітації дітей з інвалідністю. Що за подія там відбувалася, що ви там побачили, і з якої нагоди ви там були? Якщо можливо.
– Сьогодні ми зробили дуже гарну річ. Сьогодні ми відкрили ліфт у Броварському реабілітаційному центрі, і вже буде працювати автобус, яким зможуть скористатися дітки наші особливі. І ці проекти ми започаткували у минулому році, коли ми відвідали Броварський реабілітаційний центр і почули, які проблеми стоять перед керівництвом цього центру. І знайшли за соціальною програмою японського уряду "Кусаноне", ми їм запропонували долучитися до вирішення проблем Броварського центру. Вони відгукнулися із задоволенням і от сьогодні ми маємо такий чудовий спільний результат.
– Броварсько-японська дружба.
– А я добавлю як броварчанин, випадково, що насправді Марина Анатоліївна трошки скромно каже, бо вона не просто долучилася до подарунків. А на сьогодні вона зробила максимум для того, щоб Броварський центр почав переростати у Всеукраїнський центр. Вивільняються приміщення, знаходяться кошти для ремонтів і для обладнання. Я сподіваюся, що пройде дуже небагато часу, і дитячий центр реабілітації в місті Бровари набуде статусу всеукраїнського, куди би з усієї України можуть приїжджати діти на реабілітацію. А цього приводу я також знаю, що дуже часто ви виступали в засобах масової інформації і вивчали міжнародний досвід. Міжнародний досвід, який уже багато років існує в країнах світу. Скажіть, будь ласка, що ви там побачили, як це все перенести в нашу країну, як зробити так, щоб це було реальністю тут?
– На жаль, ця проблема дійсно існує і ми всі, знаєте, в полоні своїх звичок. І тут, щоб багато не говорити про цю тему, мені дуже сподобалось, як на одному із тренінгів, який я теж відвідувала, нам тренер запропонував зробити такий експеримент, каже: "Складіть руки, як вам зручно". Ми всі склали, кому як. Каже: "А зараз поміняйте їх місцями". Поміняли. "Що ви відчуваєте?" Незручність. Тому що ми робимо те, на що ми налаштовані кожного дня. І нас трохи лякають ті переміни, незручності, ми думаємо, що ми думаємо: нехай буде вже як є, щоб тільки не гірше. Тут не треба боятися, треба довіритись світовому досвіду. Тому що ми, на жаль, вже одна з останніх країн, яка не впровадила в себе цю інклюзивну освіту. Весь прогресивний світ вже давно використовує інклюзивну освіту в себе в державах, і вже доведено, що вона більш прогресивна, гуманна. Дійсно діти отримують право на навчання в середовищі своїх однолітків, вони відчувають себе рівними, соціалізованими в суспільство. І вони вже мають ту впевненість у своєму майбутньому, тому що вони такі ж як всі. Я коли відвідувала Голландію, ми зустрічалися там з організаціями, які вже багато років працюють в інклюзивній освіті як на дошкільному рівні, так і навчають школярів. І потім вони займаються наданням можливості цим людям вже, цим дітям, які виросли, соціалізуватися в суспільство і мати роботу. І до речі, ми зустріч мали в готелі-ресторані при готелі, який саме обслуговують люди з обмеженими можливостями. Вони відчувають себе дуже комфортно, соціалізовано. Вони дуже раділи, що ми саме їх заклад вибрали для нашої зустрічі. В Японії ми відвідували школу, яка також приймає до своїх лав діточок з вадами. Ми були там на уроці з цими дітьми, вони відчували себе дуже щасливими. Це те, що хочеться щоб відчували наші діти в Україні.
– Я знаю і вірю, що якщо такі люди долучаються до цієї проблематики, до вирішення цієї задачі, то не тільки в цьому питанні, взагалі у нас в країні все буде гаразд. Я в це вірю, я знаю, дякую.

Лариса Губіна,Олег Іваненко, "5 канал"