Сьогодні моя розмова з одним із них. Він стрункий і впевнений у собі, з приємними рисами обличчя. Це Роман Шуу. Народився 1990 року. Молодий воїн. Воїн –кіборг.
Романе, чи повинні, на твою думку, наші молоді хлопці підтримувати рідну державу та свою армію?
Людина, яка любить Батьківщину, – патріот. Але є різні патріоти: одні сидять вдома і смакують борщем із пампушками, інші захищають свою Вітчизну під нескінченними обстрілами «Градів». Справжні патріоти повинні боронити свою землю від агресора. Тільки разом зможемо загасити вогонь, принесений лихим сусідом.
Яким було твоє життя до служби в Збройних силах України?
Народився я на Черняхівщині, в Ксаверівці, але пізніше моя сім’я переїхала жити в село Андріївку. Після закінчення школи вступив до Житомирського ВПУ№5. Там освоїв професію муляра. Влаштувався на роботу в будівельну фірму Житомира, яка працювала на київських об’єктах. Звідти й був призваний на строкову службу, яка проходила у Волинській області. Після демобілізації 2010 року повернувся до мирної праці у свою будівельну бригаду. Коли на сході України почалася неоголошена війна, я був призваний по мобілізації Черняхівським районним військовим комісаріатом. Ішов 2014 рік , була перша хвиля мобілізації. Ми тоді ще не зовсім розуміли, що на нас чекає. Призваний я був до лав 95-ї аеромобільної бригади. Після кількох тижнів перепідготовки у складі новоствореного підрозділу відправився до східних рубежів України. Мені з моїми побратимами довелося пройти тяжкий шлях від Добропілля до Слов’янська та Донецька. Найгарячіше було, звичайно, в боях за аеропорт. По нас били «Гради», «Смерчі» та інші види ворожої артилерії , але ми трималися. Одного разу при розвантажуванні боєприпасів я був травмований. Довелося робити операцію. Після реабілітації знову повернувся у свій рідний підрозділ на передову. 8 березня 2015 року був демобілізований. Такий собі гарний подаруночок зробив рідній матусі.
Розкажи про своїх друзів-побратимів, з якими захищав Україну.
Усі вони різні за характерами, уподобаннями, професіями. Кожен бачить своє життя по-своєму. Але всі вони справжні патріоти, справжні українці. Побачивши, що на їхню землю зазіхає ворог, взялися за зброю. На їхню долю випали перші найтяжчі бої. Хлопці вкотре довели: українці є героями, а Україна – героїчна країна. Важко лише втрачати своїх товаришів. Сьогодні я хочу низько схилити голову перед рідними, батьками й дружинами та дітьми хлопців, які віддали життя за перемогу
Зараз ти знову у військовій формі. Чому?
Повернувшись до мирного життя, я знову ж таки пішов працювати в свою будівельну бригаду. Вдома мене чекала моя кохана дівчина Ніна. Ми одружилися. Виховуємо донечку Божену. Я щасливий. Але мене ніколи не полишала думка про те, що там, на передовій, залишилися мої друзі. Зайшовши одного разу до військкомату, я дізнався , що проходить набір на службу за контрактом до Збройних сил України. Ознайомившись з умовами контракту, я прийняв остаточне рішення: по-перше, буду займатися улюбленою справою, а по-друге , матиму достойне матеріальне забезпечення та заробітну плату. Тож 14 квітня я підписав контракт. Зараз проходжу службу у своїй рідній 95-ій аеромобільній бригаді.
Що скажеш підростаючому поколінню?
Сьогодні ми повинні зробити все, щоб наші батьки, наші діти жили на мирній землі. Я впевнений, що мир настане. Але для цього потрібно ще поборотися. Молоді українці, як і їхні діди-прадіди, мають стати на захист рідної землі.

За матеріалами «Моя Черняхівщина»