Наш сьогоднішній співрозмовник – Петро Філіпенко.

Петре, розкажи про себе, про своє життя.

Народився я у Видиборі 1985 року. Там же закінчив школу. Був призваний до лав Збройних сил України. Служив із 2003 по 2005 рік у Харківській області. Працював у службі безпеки житомирського магазину «Фуршет. У березні 2014 був призваний по мобілізації. Нині служу в Збройних силах України за контрактом.

Декілька слів про службу в АТО.

Коли одягав військову форму, у реальність того, що відбувається, якось не вірилося. Здавалося, що війна на Сході – прикра помилка, тож ось – ось закінчиться. Але на війні як на війні: всі розуміли, що потрібно достойно витримати всі складнощі польового життя, інакше перемоги не бачити. А взагалі, про війну розповідати ще не готовий. Все пережите – в серці, в душі. Я навіть своє фото не дав у школу, щоб повісили на стенд. Вважаю, що є хлопці, які зробили більше в справі захисту Вітчизни.

Як тепер проходить твоя служба?

Служу в 95-й окремій аеромобільній бригаді в Житомирі. Ми всі стали однією сім’єю. Разом мріємо про мир, якого хочеться для України більше за життя. Усі хлопці – герої, хоча вони себе такими не вважають. Ще напередодні війни я не вірив, що серед нас є такі люди, які готові триматись до останнього набою, щоб захистити рідну землю. Дивлячись на своїх товаришів, знаю точно: Україну є кому захистити. І якщо виникне така потреба, – я готовий все кинути і знову їхати на Донбас.

Що робити нам, українцям, щоб перемогти ворога і побудувати сильну, самостійну державу?

Важливою є підготовка молоді до захисту Вітчизни. Майбутніх захисників потрібно готувати ще в школі. Для справжнього чоловіка немає, мабуть, почеснішого, але водночас такого нелегкого хліба, як хліб військового. Професію військового суспільство повинне шанувати, адже солдати у найважчі часи першими стають на захист рідної землі.

Що означає для тебе слово «патріотизм»?

У нас немало « патріотів», котрі за чаркою голосно вигукують: «Слава Україні! Героям Слава!», а коли приходить повістка, шукають способи «відкосити». Для багатьох патріотизм обмежується відрахуванням від зарплатні 1,5% на потреби армії та синьо – жовтою стрічкою на ремені. Патріотизм може бути або щирим, або «про людське око». Гірше, коли з метою власної вигоди або через примус.

Ось такий він, Петро Філіпенко, – мовчазний, серйозний, скромний. Жодного слова не сказав про те, що пішов захищати Україну в перших лавах і без примусу, про те, як в бою за Слов’янськ був тяжко поранений (став першим пораненим серед наших хлопців, що воювали на сході). Після лікування й реабілітації Петро не демобілізувався, а залишився в строю захисників – він підписав контракт на службу в ЗСУ та продовжує її в своїй рідній 95-й окремій аеромобільній бригаді.

За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни молодший сержант Збройних сил України Петро Михайлович Філіпенко нагороджений Орденом 3 ступеня «За мужність». Повірте, що такими орденами нагороджуються мужні, сміливі, достойні. І такими хлопцями гордиться наша черняхівська земля.

Джерело: Моя Черняхівщина