Про те, як за час бойового конфлікту на Сході нашої держави змінилися «крилаті піхотинці» й армія загалом, розповідає Герой України, командувач ВДВ, генерал-майор Михайло Забродський.
— Михайле Віталійовичу, що на ваш погляд змінилося за ці два з половиною роки, що триває антитерористична операція?
— Якщо коротко, то — все. Насамперед, ставлення до служби. Прийшло усвідомлення ціни кожної помилки. Змінилися й пріоритети. Тепер на першому плані завжди — виконання бойових задач, решта — вторинні питання. Десантники на власному досвіді відчули болючий сенс цієї, вже заїждженої, фрази: «Ніхто, крім нас!». Кожен «крилатий піхотинець» розуміє, кого і що захищає власними потом і кров’ю.
— Крім того, що підрозділи ВДВ продовжують виконувати бойові завдання в найнебезпечніших районах Донбасу, підпорядковані вам військові частини постійно залучаються і до навчань на різних полігонах країни. Для чого це робиться? Хіба не достатньо практики?
— Немає меж досконалості. Ми використовуємо кожну хвилину, щоб підвищувати рівень підготовки, бути готовими для виконання будь-яких завдань. Хотів би звернути увагу, що нинішня стратегія тренування бійців орієнтована на індивідуальну підготовку кожного військовослужбовця. Легше зібрати та злагодити взвод, роту чи батальйон із десантників, котрі мають високий особистий рівень підготовки, ніж намагатися «задавити» противника кількістю. Якщо кулеметник — професіонал, то він зможе показати свій вишкіл у будь-якому підрозділі. І він один — кращий, ніж троє, котрі не вміють нічого робити. Те саме можна сказати про будь-якого фахівця: снайпера, танкіста, артилериста. Змінились і строки підготовки. Нинішні курси — значно інтенсивніші, ніж це було раніше. Ми намагаємося максимально навчити бійців усьому, що зможе їм стати у нагоді під час реальних бойових дій.
— Отже, нова система працює?
— Звичайно. Та є одне але. Як не готуй військовослужбовця, скільки сил і часу не вкладай у нього, найголовніший екзамен буде тоді, коли він отримає свій перший бойовий наказ. Ніяка суперпідготовка не може гарантувати, що людина не «зламається» у перші ж хвилини бою. І навпаки, той, хто здавався погано підготовленим, може показати неабияку звитягу. Це не питання тренування, це питання індивідуальних рис характеру. Але ми робимо все від нас залежне, щоб підготувати бійців і психологічно, і морально.
— Як ви ставитеся до тих, хто критикує вище командування?
— Просто сидячи на дивані роздумувати над тим, як би ти вчинив на місці тієї чи іншої людини. Одразу здається, що зміг би всю світову історію змінити своїм могутнім рішенням. На практиці ж виявляється, що таким «стратeгам» складно навіть вибрати, що вранці одягти чи визначитись із замовленням у ресторані. Рішення — це непросто, особливо, коли від нього залежить життя. Одна з проблем в армії полягає в тому, що кожен, обіймаючи ту або іншу посаду, має допуск до певної кількості інформації. Командир, звісно, має більше даних, ніж рядовий. Через це останньому деякі накази можуть здаватися незрозумілими.
— Досвід і організацію армій яких країн світу, на вашу думку, можна взяти українській армії за взірець?
— За останні роки велося багато розмов щодо того, чий досвід треба перейняти. Моя особиста думка — не треба намагатися напнути на себе чужу одежину. Українська армія повинна йти своїм власним шляхом, орієнтуючись на власні досвід, ментальність та особливу ситуацію, що склалася. Будь-яка армія — це відображення життя народу. Навіть найкраще, але запозичене у когось, може просто не спрацювати, бо люди в різних країнах мислять по-різному. Ми повинні знайти та створити власну стратегію. Над цим і працюємо.
— Що найпершим ви зробите, коли закінчиться АТО?
— Повернуся додому. Остаточно. Не лише фізично, думками однаково доводиться перебувати на лінії зіткнення, а й морально. Так, щоб ці бойові дії залишилися позаду назавжди.

 

За матеріалами: zhytomyrschyna.zt.ua