«Ми їдемо від Києва на захід, по трасі М- 06. За селом Копилів, де розташована садиба барона фон Мекка, і поштової станції в Калинівці, починається велика територія, взагалі позбавлена пам'яток архітектури. Все, що тут було, знищено радянською владою і війнами. Старовинні храми містечок Макарова і Брусилова також зруйновані. Перші об'єкти історичної спадщини починають зустрічатися тільки в Житомирській області. Це, пересічно, дерев'яні церкви 18-19 століть, побудовані в українському народному та єпархіальному стилях. Тут же можна зустріти перші, найсхідніші вцілілі пам'ятники архітектури польського бароко. Стилю, який вже не зустрічається на Київщині. Це - костел Різдва Діви Марії (1779-96 рр. . ) у Коростишеві й греко -католицька (нині - православна) церква Різдва Богородиці (1773-89 рр. ) у селі Старосільці Коростишівського р -ну. Обидва храми побудовані в один історичний період, в одному стилі й обидва присвячені Різдву Божої Матері. Ця розповідь присвячений селу Старосільці і його старовинній церкви.
За 9 км на північ від Коростишева, біля злиття річечок з оригінальними назвами Мика і Свинолужка, лежить село Старосільці. Зараз тут проживає близько 760 чоловік. Цікаво, що в 1783 р. населення було таким же - 771 чоловік. На в'їзді в населений пункт стоїть монументальний пам'ятний знак з граніту, один з найкрасивіших, що мені довелося зустрічати. Його встановило у 2009 р. підприємство " Спецтунельпроект ". На гранітних плитах вирізблені герби Староселець, Коростишівського району та коротка історія села. Знак розповідає, що перші постійні жителі з'явилися у тутешніх лісах в середині 16 століття. Вперше село згадується в 1584 р. Офіційною датою заснування прийнятий 1600 рік. Поселення звалось Браїлів, але, на початку 17 століття з'явилася нова назва - Старосільці. Річ у тому, що в другій половині 16 століття переселенці з Браїлова заснували на лівому березі Свинолужки хутір Новосільці. Але, на початку 17 століття залишили його і повернувшись до Браїлова, перейменувавши останній в Старосільці. Цікавий і детальний опис села залишив Л. Похилевич у 1864 р.

Ось, що він пише : "Старосельцы село на старой почтовой дороге из Радомысля в Житомир, ... расположено при соединении двух ручьев, почти равных: Мыки и Свинолужи. Жители утверждают, что лет за 300 на месте нынешнего села была деревушка или хутор с семью хатами, раскиданными по лесу. Впрочем, самое название села, а также многие урочища вокруг его приводят к убеждению, что начавшиеся за 300 лет заселение этих мест вторичное, после долгого периода пустынности.... Владельцами окрестных мест и Староселья были после руин... князья Миничи, потом Стрыболи, за ними Ярошевичи и Корчевские... ".
У середині 18 століття власником села став шляхтич Ян Антоній Топорчик - Якубовський, підчаший Житомирський. Ян Антоній керував формуванням загону польської міліції, створеного для боротьби з українськими гайдамаками. Найбільший слід в історії Староселець залишив син Яна Антонія, Йосип Якубовський, стольник Овруцький та Київський. Отримавши у спадок від батька Старосільці, Минейки і Гостомель, він старанно займався благоустроєм цих земель. Переселивши частину людей на нові родючі землі, заснував сусіднє село Слобідку. Йосип Якубовський був греко -католицького віросповідання і надавав щедрі привілеї місцевому уніатському приходу.

З давніх часів в селі існувала дерев'яна каплиця Різдва Богородиці. У 1726 р. на її місці побудували дерев'яну трибанну греко- католицьку церкву. Наприкінці 18 століття Якубовський вирішив побудувати в Старосельцях кам'яний храм. У цьому храмі століттями зберігалася чудотворна ікона Божої Матері, принесена ченцем з Почаївської лаври.
Похилевич пише : " .. в 1773 г. владелец Иосиф Якубовский, исполненный набожности, заложил в нескольких саженях к западу от деревянной новую каменную церковь, но не окончивши ее умер. Уже в 1789 году она окончена камердинером его Амалицким, а старая деревянная церковь в следующем году перенесена в Слободку.. Под алтарем нынешней каменной Староселецкой церкви находится усыпальница, в коей покоятся рядом тела строителей церкви: Иосифа Якубовского, камердинера его Амалицкого и тогдашнего священника Дмитрия Мацкевича. В церкви замечателен иконостас, оригинально устроенный в виде обширного киота образа Божьей Матери, признаваемого окрестными жителями чудотворным. Кончивший построение церкви Амалицкий всем гласно рассказывал и утверждал, что он именно заступлением Божьей Матери Староселецкой спасен от неизбежной смерти, когда, переезжая Вислу в Варшаве, утопал. Икона в серебряной ризе, построенной еще в прошлом веке Амалицким".
Опис Похилевича дає уявлення про непересічність і значення церкви в Старосельцях. Храм побудований як греко- католицький і надзвичайно нагадує костел. Базилікальний в плані. До головного нефу зі сходу примикає прямокутний вівтар, з півдня і заходу - невеликі конхи прибудов. До вівтаря прибудовані маленькі допоміжні приміщення. Головний, західний фасад самий ошатний. Він химерно ізогнутий хвилею. Цей вигин на другому ярусі формує обсяг восьмигранної вежі - дзвіниці, увінчаної куполом з головкою. Цікаво, що зараз вікна дзвіниці закладені. До головного входу примикає більш пізня безглузда прибудова - дерев'яний тамбур. Східний фасад прикрашений фронтончиками. Тут навіть збереглись волюти - обов'язковий елемент барокової церкви. Декор храму лаконічний - карнизи, пояски й пілястри.
Греко- католицькі храми сусідніх сіл були переведені у православ'я в 1839 році. Мабуть, тоді ж храм в Старосільцях став православним. У наш час зусиллями парафіян, місцевого священика отця Георгія та голови сільради Олега Кацаковського проведено капітальний ремонт церкви. Правда, при цьому купол покрили модним нині золотом, а пілястри навіщось пофарбували в блакитний колір. Але, храм врятований від руїни й це головне. Церква Різдва Богородиці у Старосельцях - цінний пам'ятник архітектури польського бароко 18 століття. Включена до обласного реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 96. Старосілецька церква - один з небагатьох об'єктів польської культурної спадщини, що збереглись поблизу Києва. Побудований у 1773-89 роках, храм Різдва - останній штрих мистецтва Речі Посполитої на цих землях. Адже в 1797 році Правобережжя відійшло до Російської імперії ....

Текст і фото - архітектор Іван Биков (робочий матеріал до книги "Київщина й околиці. Архітектурні скарби")