На північному сході України, на відстані 280 кілометрів від Житомира, у Чернігівській області, в Ічнянському районі знаходиться перлина садибної архітектури - палацово-парковий ансамбль «Качанівка».
Урочище Качанівка розкинулось на околиці села з однойменною назвою на пересіченому ландшафті місцевості. Верхнє плато займає палацовий комплекс пам'яток архітектури, нижнє - мальовничий парк з 12-ма ставками, павільйонами, скульптурами, парковими містечками, «руїнами», амфітеатром.
Формування архітектурного ансамблю та паркової зони розпочалось у 80-х роках XVIII століття, коли садиба належала П. О. Румянцеву-Задунайському, генерал-губернатору Малоросії, президенту Малоросійської колегії. За проектом московського архітектора Карла Бланка український зодчий Максим Мосцепанов звів розкішний палац і одночасно заклав парк. Архітектура палацу цього періоду належить до стилю романтичного напрямку, притаманного спорудам XVIII - кінця XIX ст.
Споруда була одноповерховою з двосвітними центральними залами. Фасади декоровані романтизованими формами численних башточок, увінчаних шатрами, що переходили в шпилі, всебічними уступами та нішами, які в цілому асоціювались з архітектурою Сходу, як того забажав замовник - герой російсько-турецьких воєн.
У 1808 році Румянцев продав маєток поміщику Г. Я. Почеці та його дружині Парасці Андріївні. Після смерті Григорія Яковича маєток успадкував син дружини від першого шлюбу Григорій Степанович Тарновський і 70 років садиба належала цій родині.

За часів Тарновських палац з романтичного стилю був перебудований у формах характерних для російського класицизму. Під час будівництва садиб XIII-XIX століть створювались палацові комплекси і великі парки. У цей час склалася характерна епосі класицизму триєдина схема побудови садибних комплексів: головний дім, об'єднаний флігелями, і великий парадний двір з парком.
Для парків існувала усталена схема: регулярне планування біля ядра садиби й ландшафтне - віддалік від нього; трипромінність чи центричність в упорядкуванні алей; певна система у розподілі скульптур і малих архітектурний форм, фонтанів, альтанок, містків, лавок, балюстрад та ін. При плануванні парку М. Мосципанов використовував основні стильові напрямки, притаманні садово- парковому мистецтву того часу: регулярний англійський - біля головної частини садиби і ландшафтний - у віддаленні від архітектурного ансамблю. Частина парку, оточена системою великих і малих ставків, розкривала просторові побудови натуралістичного пейзажу та романтичних краєвидів, вдало доповнених архітектурою «малих форм». Головна вісь ансамблю - широка алея від палацу до церкви. Друга вісь - перпендикулярна до головної.
У 1828 році розпочате при Г. Почеці, будівництво храму завершилось (з цегли, в стилі ампір), і церкву освячено Георгієвською - на честь Георгія Хозевіта. В цей час садиба сформувалась у кращих традиціях класичної схеми. Садиба складалася з палацу з флігелями й баштою, двох служб - південної й північної, що завершували парадний двір; церкви-усипальниці, яка завершувала головну вісь композиції садибного комплексу.

Ансамбль, створений за єдиним задумом в одному архітектурному стилі, формувався протягом тривалого часу. Блискавична художня творчість талановитого майстра, воля власника, міркування петербурзьких знаменитостей з'єднались в єдиному прагненні - створити довічну, невід'ємну красу, велику естетичну геніальність тих далеких років. Завершення процесу формування палацово-паркового комплексу припало на період господарювання В. В. Тарновського-молодшого - яскравої особистості, високоосвіченої культурної людини, власника знаменитої колекції «малоросійських старожитностей». Під час володіння Тарновськими (понад 70 років) палац пережив п'ять будівельних циклів і дійшов до нас у зміненому вигляді, але все ж зберіг цілісність планувального рішення ансамблю і цільову єдність споруд.
З одноповерхового палац був перебудований у двоповерховий і завершувався невисоким куполом, а згодом підвищився барабан з куполом над центральною частиною споруди. Перший поверх виконаний з цегли на вапняному розчині, другий - дерев'яний, облаштований цеглою і потинькований. На сході будівлі у флігелях і центральній частині палацу -портики, на заході - галереї. Фронтон портика завершується скульптурами німф.
Після Тарновських садиба належала цукрозаводчику П. І. Харитоненку. У цей час особливих змін в архітектурі будівлі не відбувалося, лише будівлями доповнився господарський двір.

У палаці повністю змінювались інтер'єри. Для виконання робіт був запрошений московський живописець Томашко. Всі роботи з оздоблення інтер'єрів виконувались під керівництвом архітектора Шольца.
З 1914 по 1918 рік садиба належала Олівам, які не вносили змін у будівництво палацу. За період з 1925 до 1981 року в Качанівці розміщувались різні лікувальні установи.
У 1973 році дирекція туберкульозного санаторію, який розміщувався в цей час у садибі, звернулась до інституту «Укрпроектреставрація» з проханням провести обстеження палацово-паркового комплексу і виконати реставраційні роботи задля збереження пам'ятки історії й культури. Фахівці інституту під керівництвом видатного архітектора-реставратора М. М. Говденка провели обстеження споруд комплексу і розробили програму реставраційних робіт.
Архітектор В. Є. Новгородов виконав обмір палацу, дослідження і проект реставрації. Починаючи з 1975 року головний архітектор проектів Б. Тимофеєв та фахівці інших професій - археологи, хіміки-технологи, конструктори, живописці, деревообробники, металісти - проводили додаткові обстеження палацу, церкви, служб, споруд господарського двору для встановлення їхнього технічного стану.
При обстеженні палацу було встановлено: підлога на
1- му поверсі потребує повної заміни, в деяких приміщеннях
2- го поверху, зокрема в кімнатах, за якими збереглися назви гостей, що неодноразово при Тарновських проживали в палаці, втрачено оздоблення стін, стель, колон, камінів. У цих кімнатах часто зупинялись Т. Г. Шевченко, В. І. Штернберг, М. І. Глінка.
У багатьох приміщеннях втрачений ліпний декор, а також розписи стін у залі-їдальні. У так званій «лицарській» залі плафон стелі, виконаний розписом на штукатурці й частково на полотні, перебував в аварійному стані. Перекриття повністю струхлявіло, а третина стелі обвалилась. Було прийнято рішення: штукатурний шар з розписом замінити повністю, замінити перекриття і відновити живопис.

У південному флігелі палацу повністю втрачено «зимовий сад». На півночі від палацу розібрано оранжерею, а мармурові леви перенесені від неї до огорожі палацу.
Після виселення санаторію, перебуваючи без нагляду, споруди починають руйнуватись. Георгіївська церква зазнала значних втрат. Куполи, портики і дзвіниця повністю відсутні. Інтер'єр церкви втратив розписи, іконостасу та іншого культового оздоблення. На сьогодні реставрація повністю не завершена, але церква функціонує. Господарські будівлі втратили свій первісний вигляд завдяки добудовам, а деякі втрачені зовсім. Архітектори Б. Тимофєєва та Н. Косенко розробили на науковій основі проекти реставрації будівель.
Парк площею понад 700 гектарів виник на основі природного лісу. В ньому налічується близько 50 видів дерев, які добре пристосувались до місцевих умов. Майстерно сформовані пейзажі, що приваблюють відвідувачів і фахівців. Однак парк потребує відродження: не збереглися містки, альтанки, скульптури. Для відродження паркової зони фахівець-ландшафтник А. В. Олехно провела дослідження і розробила проект відродження парку. Вона розкрила центральну частину парку, виявила паркові зони відпочинку: «Омелякова криниця», «Швейцарія», «Гірка Любові», «Гірка Вірності», знайшла місця втрачених містків та ін.

Палацово-парковий ансамбль формувався протягом ХУІІІ-ХІХ ст. Починаючи з другої половини XVIII ст. культурний побут садиби сприяв формуванню духовно-естетичного середовища, своєрідного культурного осередку прогресивного кола суспільства, який живив творчу наснагу визначних діячів мистецтва, літератури, науки. Найкращі представники вітчизняної культури світового ґатунку знаходили своє творче натхнення, перебуваючи в Качанівці: Т. Шевченко, М. Костомаров, М. Максимович, М. Гоголь, М. Глінка, В. Маяковський, Марко Вовчок, Д. Яворницький, І. Рєпін та ін. У цій садибі жив і працював учень Брюллова і Воробйова - В. І. Штернберг, який написав багато картин про природу Качанівки. Багато факторів впливало на єдність цих муз, але, без сумніву, головний - це велич краси витвору природи та генія зодчого у поєднанні з духовною аурою родини Тарновських.
Створення Національного історико-культурного заповідника повинно, в певній мірі, сприяти відтворенню культурно-духовної атмосфери Качанівки. Для вирішення цієї проблеми слід взяти за модель історичне підґрунтя Качанівки як культурного центру, складовими якого були: архітектура в поєднанні з мальовничим природним середовищем, історико-культурне і художнє надбання України.

Україна з її щедрими землями, чарівною природою, цікавими звичаями і традиціями, хлібосольними господарями була колискою багатьох видатних вчених, письменників, художників, економістів, політиків. Тут народились і творили відомі постаті минулого: Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, Д. Яворницький, І. Рєпін, С. Ковалевська, М. Грушевський - всі досить різнобічні, але безперечно обдаровані особистості.
Проте тривалі роки Україна була позбавлена своєї ідентичності і національної самобутності. Ці важливі фактори гальмували її економічний і культурний розвиток.
Століттями, не маючи власної державності, Україна не могла самостійно розвиватися. Сама життєва реальність формувала іншу перспективу для України - перспективу культурно-національної багатоманітності, співіснування народів з відмінними культурами.
Українська культура формувалася у поєднанні з домінуючою культурою держави-гегемона.
У XIX столітті українські землі були розмежовані між двома імперіями - Росією та Австро-Угорщиною. Великодержавна політика обох імперій спрямовувалась на задоволення власних потреб та інтересів. Задля власного збагачення всесильні держави викачували з України всі ресурси. Російська імперія вирішувала всі завдання в дусі централізму та «русифікації» неросійських народів, йдучи в цьому відношенні значно далі від сусідньої Австро-Угорщини.

Джерело: turystam.in.ua