КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР СВЯТОЇ СОФІЇ. Будівлю дерев'яного костьолу розпочато з ініціативи Єпископа Яна Самуїла Осса де Ожгі (1722 - 1756) на місці, де раніше стояв костьол Діви Марії, знищений татарами у XV столітті. В 1737 році дерев'яний костьол було розібрано, а на його місці поставлено новий, цегляний храм, якого було освячено в 1745 році - 259 років тому. В 1768 році, під час пожежі міста, костьол частково згорів, але швидко був відновлений. У 1801 році старанням Єпископа Гаспара Цецішевського (1798 - 1831) Кафедральний костьол був повністю перебудований і консекрований ЗО серпня 1805 року. На початку XX століття за проектом архітектора Домбровського до костьолу добудовано деякі приміщення. Відтоді зовнішній вигляд костьолу не змінився, але внутрішні оздоби, вівтарі, ікони та літургійний посуд під час закриття костьолу при радянській владі і в часи німецької окупації постраждали від пограбування або знищення. Незважаючи на це, завдяки зусиллям віруючих і сьогодні цей храм захоплює своєю красою і величчю, був побудований у 1746 році. За два з половиною століття свого існування костьол уникнув руйнацій, перебудов чи використання не за призначенням.

КОСТЬОЛ СВЯТОГО ЯНА З ДУКЛІ. 1761 року житомирський староста Ян Кастан Ільїнський збудував власним коштом бернардинський монастир і подарував його воєводському місту Житомиру. Пізніше ченці власними силами прибудували до нього невеличкий дерев'яний костьол і нарекли ім'ям Яна з Дуклі. Цей ченець відзначався побожним життям, останні роки якого провів у місті Дуклі на сході Польщі. З часом старий костьол перестав задовольняти потреби віруючих. Бернардинці розібрали його і 1820 року заклали новий. Це була споруда у стилі бароко з оштукатуреної цегли - сирцю та цементу. У плані це прямокутна будова, що являє собою тринефну чотириступеневу склеписту базиліку з прямокутною абсидою. У 1845 році ченців перевели в інше місце, а в їхньому приміщенні відкрили римо-католицьку духовну семінарію. Після польського національно-визвольного руху 1860-х років семінарія була передана обласному штабу ВНОС. Далі у приміщенні костьолу Святого Яна з Дуклі знаходився військкомат, потім кінотеатр. Після Другої Світової війни у костьолі влаштували Обласний Науково-методичний Центр народної творчості і музей. Зрештою, через аварійний стан будівлі 1971 року її закрили. Костьол Святого Яна з Дуклі було відновлено 1997 року. Тепер на фасаді напис "Рах еі Вопит", що означає "Мир та Добро".

КАФЕДРАЛЬНИЙ СВЯТО-ПРЕОБРОЖЕНСЬКИЙ СОБОР. Покоління змінюються, але архітектурна перлина нашого міста, його православний духовний центр - Свято-Преображенський кафедральний Собор, своєю величчю, красою, і в той же час своєю простотою приваблює вже не одне покоління житомирян. Собор був побудований 1770-90-х роках як кам'яна уніатська Василіанська церква. З часом цей храм перестав вдовольняти потреби кафедрального православного Собору, тому у 1851 році розпочалась робота по реконструкції Собору і добудови дзвіниці, яка під власною вагою рухнула 1853 року. З 1858 року роль тимчасового кафедрального Преображенського Собору виконувала дерев'яна церква. Професіонали-архітектори у процесі будівництва Собору створили б варіантів проекту, з яких обрали останній. Будівництво йшло повільно і лише 29 серпня 1874 року роботи у кафедральному Преображенському Соборі були завершені. Зараз це велична споруда в російсько-візантійському стилі. її верхню частину тримають 24 колони. 12 колон тримають внутрішні зводи. Хрестоподібний у плані храм має 5 куполів, дзвіницю з хрестом висотою 59,74 метра. В середині висота споруди складає 32 метра, площа 1242 квадратних метра. У вересні 1999 року кафедральний Свято-Преображенський Собор пишно святкував своє 125-ти річчя хоч і пережив за цей незначний час чимало подій.

ЦЕРКВА СВЯТОГО АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА. Михайлівська церква в Житомирі належить до найстаріших кам'яних культових споруд православної церкви, хоч вік цієї архітектурної пам'ятки відносно невеликий. Вона була збудована 1856 року з ініціативи відомого у місті купця Михайла Федоровича Хаботіна, який за власні кошти придбав ділянку землі і будував храм. По смерті храмотворця, з квітня 1859 року місцевий соборний притч без попереднього дозволу єпархіального архієрея зайняв Михайлівську церкву. Та згодом родичі покійного Хаботіна та багато мешканців Житомира домоглися самостійності церкви. Через деякий час більшовицький режим проявив свою владу над церквою. З 1936 року приміщення закритої церкви передали культосвітній установі. З початком окупації Житомира німецько-фашистськими загарбниками у храмі влаштували склад конфіскованих у населення радіоприймачів. Але вже з 1942 року приміщення Св. Михайлівської церкви почало знову використовуватися за прямим призначенням. З 20 червня 1960 року будівлю передано товариству "Знання", а підвал храму - складу магазину "Спорттовари". У 1985 році приміщення храму зайняв театр ляльок, який знаходився тут до жовтня 1991 року. Саме в жовтні 1991 року й відбулося третє народження храму в ім'я Святого архистратига Михаїла, коли згідно з рішенням обласної Ради народних депутатів, величну п'ятиглаву споруду церкви було передано житомирській громаді Української автокефальної православної церкви.

ХРЕСТО-ВОЗДВИЖЕНСЬКА ЦЕРКВА була споруджена на початку минулого століття в 1900 році на тому місті, де майже три століття стояла дерев'яна церква, яку, за переказами, було збудовано ще у XVII столітті. Історики початку XX століття не могли дати достовірну довідку щодо історії її спорудження. Старожили початку минулого століття згадували, що іще в середині XIX століття ця дерев'яна церква служила кафедральним Собором для житомирян. Новий Хресто-Воздвиженський храм зводився спеціальною комісією за планом і наглядом єпархіального архітектора. Але на новозбудовану церкву чекала трагічна доля. За більшовиків Хресто-Воздвиженську церкву то закривали, то знову відкривали, передавали іншим конфесіям, перетворювали на товарну базу. Але Боже провидіння не дало знищити приміщення церкви до тла. Його врятувало рішення розмістити тут Музей природи. Могилу Олександра Селецького, будувавшого храм, до сьогодні відвідують працівники музею, вона знаходиться на російському кладовищі в місті Житомирі.

ЛЮТЕРАНСЬКА КІРХА. Двісті років тому житомирські німці лютеранського віросповідання об'єдналися у релігійну громаду, а згодом побудували власна кірху (1896 рік), яка сьогодні є однією з прикрас міста і охороняється державою як пам'ятка архітектури. Будинок кірхи споруджений за проектом житомирського міського архітектора Арнольда Карловича Єнша. В ньому, використаний здавалося б досить малопридатний для створення фасадів з багатою пластикою матеріал - звичайну цеглу, архітектор досяг своєї мети. Оригінальна будівля кірхи, споруджена у стилі модернізованої готики, милує око вдалими пропорціями і розумним поділом бокових фасадів, які завдяки неглибоким кесонам, виглядають напрочуд цільно і легко, незважаючи на величезний розмір вікон. Після війни тут містився спортклуб "Динамо", пізніше в приміщенні кірхи мали створити зал органної музики, але віддали релігійній громаді - євангельським християнам-бабтистам. Тоді ж до кірхи було прибудовано приміщення недільної школи, за проектом архітекторів Валерія Гереза, Валерія Головатенка та Сергія Єрка. Новий комплекс представляє собою П-подібну 1-4 поверхову споруду з внутрішнім двором. В північно-західному куті будівлі споруджено 25-ти метрову дзвіницю, яка є своєрідним акцентом усього комплексу, його найвищою домінантою. Таким чином храм, споруджений більше 100 років тому заслужено посідає гідне місце в низці найоригінальніших архітектурних комплексів стародавнього Житомира.

На карті Житомира погляд досвідченого туриста одразу зачепиться за назву місцевості в центральній частині міста - ЗАМКОВА ГОРА. Для тих, хто часто подорожує Україною та Європою, ці два слова є своєрідним компасом, адже в уяві одразу постає величний замок або його живописні руїни, вузенькі середньовічні вулички з бруківкою, перлини архітектури - все те, що так полюбляють туристи або любителі старовини. Те, що саме з Замкової Гори почав розростатись Житомир, - незаперечний факт. Власне, той замок-фортеця, що височів над Кам'янкою у XIII - XVII століттях, був дерев'яним. Його територія перевищувала 3,5 десятин, була обгороджена дерев'яними баштами. Для оборони від нападів тут було 109 гармат та гаківниць. У підземних ходах фортеці у XIII - XV століттях переховувалось населення під час татарських навал. її багато разів руйнували та відбудовували знову . Влітку 1648 року загони Максима Кривоноса при допомозі міської бідноти взяли замок штурмом, розгромивши польський гарнізон.

Сьогодні Замкова Гора - це архітектурний комплекс. До нашого часу на його території збереглися споруди (зведені у XVII - на початку XX століть), які по-своєму є унікальними. Костел Святої Софії (1747р.) за два з половиною століття свого життя уникнув руйнацій, перебудов чи використання не за призначенням. Хресто-Воздвиженська церква - нинішній Музей природи, збудована в 1899 -1900 роках, яка стала архітектурною домінантою Замкової Гори. Навпроти храму - двоповерхова споруда у стилі ампір, збудована у 1804 - 1806 роках. Остання з історичних споруд Замкової Гори -католицька консисторія - з'явилася 1909 року (тепер у цьому приміщенні - краєзнавчий музей). На місці єврейських кварталів, що існували приблизно в середині XIX століття, розміщено сквер. Історія Житомира відображена в численних писемних джерелах, архітектурних спорудах, живописних полотнах, монументальних і скульптурних пам'ятниках. Тепер до всього цього додано ще одну культурну пам'ятку - Знак на честь заснування міста. Встановлено його 14 вересня 1986 року у сквері на Замковій Горі, звідки починався Житомир. На монументі валуні викарбовано напис "Тут, на Замковій Горі, в 884 році було засновано місто Житомир". Автор проекту пам'ятного Знаку - житомирський архітектор П.А. Перевознік.

Єдиною будівлею, що збереглася у Житомирі від давніх часів, є РАТУША (МАГІСТРАТ), споруджена у XVIII столітті у стилі ампір. У першій половині XIX століття тут працював орган місцевого самоврядування - магістрат. Будинок ратуші, зруйнований в 1941 році, відновлено 1951 року; він є державною пам'яткою архітектури.

У нашому місті справжньою архітектурною візиткою є старовинна ВОДОНАПІРНА ВЕЖА. Вже сто років вона прикрашає не тільки Пушкінську вулицю, а і центральну частину міста. Ще при спорудженні виявилося, що житомирська вежа - родичка знаменитої Пізанської башти. Вимірювання спеціалістів показали, що вежа нахилилася в південному напрямку на 7 сантиметрів від вертикалі. Контрольні вимірювання показали, що нахил не збільшується, отже вежа не падає. 9 січня 1899 року вежа була введена в дію. В 1996 році вона отримала статус пам'ятки архітектури місцевого значення, її фотознімок вміщено до тритомної монографії присвяченої історії архітектурі України. Архітектором Водонапірної вежі був Арнольд Карлович Єнш. Якщо придивитися до неї, то можна помітити оригінальні прикраси у вигляді кованих металевих розеток, розміщених на фасадах в два яруси. В архітектурі вежі дуже вдало поєднується її функціональність і виробничий характер з можливостями "цегляної архітектури", оточуючим середовищем - об'ємом споруди.

ПІДЗЕМНІ ХОДИ - належать до найбільш загадкових пам'яток старовини. Один переказ твердить, що підземні ходи на території Житомира почали будувати ще слов'яни-язичники задовго до введення християнства, продовжили цю справу монахи візантійці і закінчили поляки з литовцями. Коли з XI століття на Русь почастішали набіги татар, київські монахи перевезли частину своїх скарбів і сховали у наших підземеллях. Інша легенда свідчить, що місцеві багатії ховали від татар своє майно в підземеллях. Як говориться в переказі, доручили сховати все одному найповажнішому жителю. Він пішов і не повернувся - очевидно, заблукав. Численні бомбардування часів ВВВ відкрили багато ходів до підземель, карта яких у 50-х роках виставлялась в краєзнавчому музеї. В районі кінотеатру "Україна" виявлено підземну печеру. Біля початку кожної галереї, на які розгалужувалася печера, висіли чавунні таблички з назвами кінцевих пунктів, серед яких були "Ліщини", "Кодня", "Дениші". Майже у всіх ходах можна вільно стояти. Стеля побудована у вигляді арочного склепіння, стіни цегляні. Температура постійна і свіже повітря, бо через кожні 10-15 метрів у стінах округлі отвори в 4-5 сантиметрів, що йдуть угору, -повітропроводи. Там досить волого, але порода, в якій прокладені ходи (лес), - досить стійкий матеріал і воду не пропускає. На Суринній горі над Кам'янкою на 4-метровій висоті від урвища є підземелля, що спускається на глибину 11 метрів. Це хід з двома бічними коридорами, на стіні - напис незрозумілою мовою, стіни та стеля закопчені, отже люди тривалий час знаходили тут притулок.

При спорудженні театру знайшли два підземні ходи на глибині З метри. Вони заввишки 2 метри, завширшки близько 1,5 метра. Через кожні декілька метрів прориті бічні інші. По всьому Житомирі є ряд житлових будівель та державних установ, підвали яких ведуть у підземелля з розгалуженням в різну глибину. Стіни вимурувані білим камінням, склепіння -цеглою. Деякі печери закінчуються тупиками та обвалами. Саме там і знайдено 40 предметів старовини XVIII - XIX століть. Знайдено підземелля у формі дерев'яного люка. Це досить висока і широка дев'ятиметрова галерея, висотою 2,5 метри, шириною - 3 метри. У підземеллі залишилася напівзруйнована піч, яка опалювала весь будинок. Збереглися досить значні підземелля під старими церквами. Скажімо під кафедральним католицьким костьолом на глибині 1,5 метра - кілька великих приміщень, коридори, висота склепінь яких - більше 2 метрів. Підлога в галереях земляна, у стінах -ніші та відгалуження, замуровані цеглою. Під Михайлівською церквою в результаті обвалу виявили дві галереї, які розгалужуються на лабіринти загальною площею ЗО метрів. Підземелля там невисокі -усього 75 сантиметрів заввишки.
Коли між скелями "Чотири брати" та "Голова Чацького" збудували греблю, під водою лишилися печери, прориті в скелі Чацького. Згідно з припущенням учених, тут могло бути житло первісної людини. В Житомирі досліджено близько 15 підземних галерей. Але робота ця навряд чи буде закінчена, вважають дослідники.

Минуле Житомира склалося так, що стародавніх храмів у нас немає. Найстарішим можна вважати католицький Собор Святої Софії на Замковій Горі (1746 р.). Наступний - костьол Святого Яна з Дуклі (1840 р.). Дві церкви, будови початку XVIII століття, були розібрані наприкінці XIX століття і замінені новими. 1837 року звели кладовищенську Яковелівську церкву, 1846 року - архієрейську церкву. Всього в 1847 році було 8 церков. З них - п'ять кам'яних і три дерев'яних. З п'яти кам'яних лише одна церква була православною, решта - католицькі. В 1856 році було зведено церкву Святого Архистратига Михаїла, 1874 року - Преображенський Собор, 1876 року - Успенську церкву, 1899 року - Хрестовоздвиженську (теперішній Музей природи). На кінець 1916 року в Житомирі діяло 17 церков, 2 костьоли в місті і 1 на римо-католицькому кладовищі, лютеранська кірха і каплиця на лютеранському кладовищі, синагоги і молитовні будинки. На початок 1941 року лишилися діючими тільки три православні (Успенська, Яковелівська та Смолянська) і дві старообрядницькі церкви. Усі інші комуністична влада знищила або переобладнала для господарських потреб.

 

Джерело: denmolodi.zhitomir.org