Любить слухати музику і готувати страви з м’яса, розводити рибу в копанці. Майструвати і займатися будівництвом. Але для нас він у першу чергу справжній воїн, як і його батько Володимир Антонович, який зараз на фронті (пішов добровольцем) і якому в цьому році виповнилося шістдесят.
На моє питання, як потрапив у зону антитерористичної операції, Володимир – молодший відповів, що йому прийшла повістка iз райвійськкомату. Пройшов медогляд. Потім відправили на навчання до Рівного, а звідти через два тижні – в Артемiвськ. Спочатку був просто снайпером, згодом – командиром вiддiлення. Каже, що везунчик: його навіть не було поранено.
Зi своїми друзями, бійцями АТО, спілкується постійно: зустрічаються, говорять по телефону. На мої питання «Чи скоро закінчиться війна i що треба зробити, щоб вона закінчилась швидше?» каже, що не скоро. I що від простого народу це не залежить – керівництво країни повинне знайти дипломатичний вихід із ситуації.
Володимир із вдячністю згадує посилки і листи від учнів нашої, Черняхівської, школи на передову – йому і його побратимам. Особливо раділи дитячим малюнкам. Каже, що на душi ставало тепліше, але все ж не залишала тривога за рідних, знайомих, усіх земляків.
Володимир Сахненко бажає нам, школярам, гарно вчитися, слухати батьків i завжди вирішували свої проблеми мирним шляхом. Усі проблеми повинні так вирішуватися. І між народами теж. Бо війна – це жах і горе.
Сину Володимира Олександру 10 років. Він пишається своїми батьком та дідом – справжніми, безстрашними воїнами. А я пишаюся, що наша Батьківщина має цілі родини своїх захисників.

Джерело: chernyakhiv.org.ua