І справді Бердичів — "кузня кадрів": тут народився відомий англійський письменник Джозеф Конрад, тут-таки з'явився на світ геніальний Василь Гроссман, у Бердичеві бували Тарас Шевченко й декабристи.
Загалом, про свою малу батьківщину, про місто Бердичів, вирішила зняти унікальний цикл документальних фільмів режисер Алла Міщук.
Це картини "Бердичівський Париж", "Бердичівський Бродвей" і "Бердичів—Київ: шлях у революцію". Можна подумати: чому людині, яка живе в невеликому містечку, не йметься? Навіщо витрачати сили, гроші, енергію і знімати "просто так", не для каси?
"З дитинства писала вірші, потім у житті був театральний період, коли, живучи в Києві, щодня ходила в театри. Потім стала думати про те, що, мовляв, це якась помилка, що я не пов'язана з мистецтвом. Вступила до інституту Карпенка-Карого, але після першого іспиту відсіялася. Пізніше якось дізналася, що відкривається кіношкола при студії Довженка... І то був чудовий час: із нами ділилися досвідом майстри кіно, режисери Микола Ільїнський, Олександр Муратов, оператори, сценаристи, каскадери, актори...", — розповідає Алла Міщук.
З часом режисер усвідомила, що треба знімати "щось своє". І вирішила розпочати з документальної теми про рідне місто. Ключовою постаттю її першого фільму "Бердичівський Париж" став знаменитий письменник Оноре де Бальзак.
У Бердичеві, як відомо, великий романіст обвінчався з полькою Евеліною Ганською. Невелика стрічка — ніби кіноміст між Бердичевом XIX ст. і нинішнім — XXI ст.
"Я хотіла, щоб глядач не тільки отримав "ментальну" інформацію, а ще й захотів приїхати в наше місто після перегляду. Було бажання показати Оноре де Бальзака крізь призму нашого сучасного життя". Фільм про Бальзака "підживлює" інформацією.
Геніальний письменник був проїздом у Бердичеві, затримався на кілька годин. Класик, в'їхавши в повітове містечко, сказав: "І тут я побачив справжні степи, тому що Україна починається в Бердичеві". На той час — у середині XIX ст. — дорога з Парижа в невелике українське місто забирала 8 діб. Хворий романіст їхав назустріч своєму коханню, до нареченої-польки Евеліни Ганської. Їхній роман у листах тривав 17 років, перевернув життя обох. Приїхавши в Бердичів, Бальзак був здивований, що в місті живуть 90% євреїв. Тут йому відмовили в конях, які мали довезти його до палацу коханої Єви. Пошта вимагала 6 карбованців за ще 60 км дороги путівцем. Але Бальзаку щастило на хороші знайомства, і він тут зустрів єврея-француза Равеля, власника жилетів та законодавця мод. Класика тоді обступили бердичівські євреї: хапали його за ціпок, ланцюжок від годинника, щоб переконатися, чи золоті вони. Равель допоміг письменнику позбутися такої уваги, запросив у свій магазинчик, почастував кавою, а потім найняв бричку за 3 карбованці замість шести...
"У процесі роботи над фільмом я хотіла знайти більше інформації про Равеля, але достеменно невідомо, був це француз чи просто бердичівський єврей із хорошим знанням французької", — каже Алла.
Саме в бердичівському костьолі святої Варвари 2 березня 1850 р. і повінчався Оноре де Бальзак із графинею Евеліною Ганською. Це було вранці у присутності мінімуму свідків. Письменник уже тоді був тяжко хворий, і його подружнє щастя тривало недовго — 5 місяців.
18 серпня 1850 р. Бальзака не стало. Пам'ять про нього в Бердичеві зберігає костьол святої Варвари. І ще тут пам'ятають анекдот, який став фольклором: "Підходить до Бальзака бердичівський єврей: "Мсьє, а де вам пошили такий модний костьюмчик?" — "У Парижі..." — "І шо, це далеко від Бердичева?" — "800 льє" — "Скажіть, і шо це така глухомань, а так добре шиють?"
Назва ще одного фільму Алли Міщук — "Бердичівський Бродвей". — Це ще більш атмосферний фільм з елементами гри, — розповідає режисер. — Тут історія створення нашого першого бульвару, що його місцеві жителі називали Бродвеєм, це були 1960—1970-ті.
На Бродвеї гуляли, спілкувалися, зустрічалися. Так і казали: "Ти на Бродвей?". Це був як шматочок "американської мрії". Потім бульвар знесли. У 1978-му першим секретарем Житомирського обкому КП України був Василь Кавун. І за ним тягнувся цілий шлейф знесених бульварів.
Люди казали: "Кавун зносить бульвари, бо дерева затуляють сонце й заважають кавунам рости". Причому очевидці розповідали, що люди просто кидалися під бульдозери, писали колективні листи, тільки б не зносили бердичівський Бродвей. Але ніхто їх не послухався, і бульвару невдовзі не стало. Досить колоритна розповідь у фільмі (в ролі емігранта, який приїхав на свою малу батьківщину, актор Театру на Подолі Олександр Данильченко) про дерев'яну будку Ізі-газиропщика. Так, саме "газиропщик".

Цей чоловік помер недавно, у жовтні нинішнього року. Кілька поколінь людей пам'ятають його, він просто продавав газовану воду. "Якщо ви не пили газводу в дяді Ізі, то ви не були в Бердичеві", — казали містяни. Ізя-газиропщик поїхав на Бродвей своєї мрії — в Америку. Як і багато інших бердичівців... А ось фільм "Бердичів—Київ: шлях у революцію" про недавні події — про Майдан: — Ця ідея народилася несподівано, адже сам фільм планувався інакшим, з багатьма учасниками, — продовжує розповідь Алла. — Хотіла зробити ігрову сцену як спогад з минулого... Мій прадід був репресований у 1937-му й через півроку розстріляний. А моєму дідові було 5 років, коли вночі забрали його батька. І він пам'ятав, як біг за підводою, на якій забирали його дитинство, плакав і кричав: "Татко, татко!". І я хотіла зробити таку собі аналогію... А зрештою — квапив час, оператори в моєму місті боялися знімати на Майдані, і я все спростила... Тому просто показала ще мирний майдан 18 січня, у кадрі — розповідь одного бердичівського революціонера. Можливо, колись повернуся до теми історії про своїх предків.

Джерело: gazeta.dt.ua